Спитай мене, чому тебе я бачу
У тих речах, що навіть не живі.
Спитай мене, бо, може, ти не знаєш
Що ці слова присвячені тобі.
Твої листи, немов пожовкле листя,
Твої слова мов відгуки дощу.
Твій погляд ранить, щастя – не вбиває.
Та все одно тебе не відпущу.
Твоя хода мов поклик вітру в небо,
Іти – летіти за тобою – крил нема.
Твоя хода… Та ні ж бо, тут залишусь.
Ти йди. Я знов залишуся сама.
Ні не сама. Бо серце хоче жити,
І дуже боляче стає в грудях мені
Коли про тебе серце так співає,
Як не співає пташка на весні.
Коли про тебе думи, наче квіти,
Їх не зрівнять з трояндами в саду.
Чому про тебе? Я не знаю. Я не знаю.
Спитай мене. Спитай мене: «Чому?»
Спитай мене, чому тебе я бачу
У тих речах, що навіть не живі.
Спитай мене, бо, може, ти не знаєш,
Що ці слова присвячені тобі.
Спитай мене
© Copyright: Татьяна Кириленко Ли, 2013
Свидетельство о публикации №213040701862
Свидетельство о публикации №213040701862
Рецензии