Хочу бути Вашою
Інший номер програми: Шахи-Зінда, і ті ж дівчата, сміються, фотографують ... І я навіть не знаю, не розумію, як звернувся до неї. Вона була як бачення: то з'являлася, то зникала - сонце сліпило очі - і тоді я тільки чув її ніжний англійський:
- А тебе звуть Юра? .. Я читала роман «Доктор Живаго», там теж був Юра ... Ти любиш літературу? .. І я теж дуже люблю ...
- А ти японка, подорожуєш по СРСР? .. А як твоє ім'я? Вона сказала, але я не запам'ятав - незвично, і весь краєвид, до того ж, плив після яскравого сонця. Я йшов, як сліпий...
Домовилися зустрітися ввечері, після екскурсій... І ще я помітив, до мене раптом дійшло (і то було дивно, дивно), що вона проводжає мене... Каже, а сама йде поруч, туди, де мої підопічні, тому що я працював тоді супроводжуючим груп... І ще я помітив, уже з вікна, з тіні автобуса, коли від'їжджав, як вона швидко і радісно говорить щось своїм сміхотливим подружкам: зустріла, мовляв, такого-то, і вони вітають її ...
Сусідом по кімнаті у мене був такий собі Василь Романович. Він відправився в Середню Азію, купив тур, не зовсім, щоб дивитися, милуватися і відпочивати. У нього там, у навчальному полку, кілометрів сто чи двісті від Самарканда, служив його єдиний син, якого місяця через два повинні були відправити до Афганістану. Василь Романович з'їздив за ним на таксі і тепер, милуючись, живив своє змужнів і видно неабияк зголоднілих чадо цукерками і зефір у шоколаді, печивом і привезеної прямо з Таллінна ковбасою. Той сидів і невтомно тупо жував, рухалися кістки на його лисій голові. Він ще заодно слухав плейер і хлебтав допомогою готельного склянки, з жадібністю і ностальгією, наикрепчайше естонський лікер ... Запропонували і мені. Я пригубив, і від душі побажав йому все ж не шукати пригод і абияк постаратися залишитися в рідній країні ...
- Та що ти! - вигукнув Василь. - Це ж буде просто зрада - його друзі всі поїдуть, а він, значить, немає?
- «Один за всіх і всі за одного»... «Друг пізнається в біді»... "Борг
інтернаціоналіста - допомогти"... - багатозначно зауважив жує синок.
- Гаразд, справа ваша ... Слухай, Василь, ось тобі моє чесне слово, позич мені будь ласка, скільки-то грошей, я тобі відразу ж по приїзді віддам, в мене непередбачений випадок ...
Ми з Макіко зустрілися в фойє готелю «Інтурист». У неї були мокрі волосся - тільки що вимила для мене, але не встигла їх просушити... дивилася боязко і спідлоба, але з цікавістю. Всі інші були на вечері, вона не пішла (і я, до речі, теж), і тому ми купили на вулиці «люля-кебаб» («Як-як називається - « кебабу»? - спитала вона). Ми з'їли одну порцію на двох і рушили по проспекту. Швидко темніло. Я взяв її руку - немов тепла пташка в моїй жорсткої долоні! .. Та вона просто дівчинка! Що мені робити, куди мені її вести, чи маю я якесь право її обійняти? - Навіть подумати страшно. Я запросив її в бар. Випили коньяку і я став їй розповідати про все на світі, наскільки дозволяв мій тоді в загальному навіжений англійську мову ... Вона слухала і кивала. Живопис, політика, книги, моя сибірська епопея, як я йшов крізь тайгу, а за мною тяглися три вовка - ну прямо Джек Лондон, і, звичайно, герой ... і, звичайно: «Бармен, дай-но ще коньяку!» Потім збивався знову на захоплення: поезію, музику ... так, ось, між іншим, і про рок-групах - наприклад, той же «Акваріум», що був тоді популярним ... І я з жаром вказував на справжній акваріум, що стояв там в барі, навпаки стійки . І бармен - узбек теж витріщав очі туди, де тільки плавали якісь жирні квеле риби, не розуміючи, але намагаючись зрозуміти, чим же вони можуть так збуджувати?.. Крім нас трьох, та ще цих риб, в барі більше не було нікого...
Cредневековья ансамбль з трьох медресе під назвою Регістан. Орнаменти, фарби, арабська в'язь потонули давно в темряві, але загальні обриси куполів, і високих стін, ніби з казок «Тисячі і однієї ночі», було видно, і над нами ще один і останній купол прикрашений зірками Улугбека... Для туристів на площі перед комплексом звичайно влаштовують грандіозне дійство: прожектори і від них кольорові підсвічування або промінчики, або промені, виникають і метушаться сполохи, полум'я, чути тупіт копит і іржання, і войовничий тисячократним крик, і загробний надтріснутий голос як би з глибини століть з рваних динаміків повідомляє: «Я - Регістан! Я бачив орди кочівників, покоління Тимуридів! Я був свідком страт! Я - Регістан, бачив народження, смерті, розквіт і занепад! Я бачив зраду, я бачив вірність, любов! .. »І тому там є для зручності туристів лави. Ми влаштувалися в першому ряду, в тому спорожнілому театрі, одні ... Вона тремтіла. Її густе чорне волосся були ще вологими і тепер, в прохолодної ночі, висохнути вже не могли. Я дав їй свій светр, я взяв її на коліна, обняв ...
- Не треба, - казала вона, - відвертаючи обличчя.
- Нічого, не хвилюйся, розповіси потім, що цілувалася на площі Регістан, - говорив я чергову нісенітницю, не міркуючи навіть толком, що їй кажу ... - слухай, а у вас теж таке ж небо? І у вас є такий самий, як той, дивись - майже перевернутий ківш? Це Велика Ведмедиця. Ти бачиш, бачиш? .. - З нього сипляться зірки!
- Я не розумію, що я роблю і навіщо, як це все вийшло? Чому ми з тобою зустрілися, і чому ти звернувся до мене? Що ти мені таке сказав, що я пішла за тобою? .. Чому я пішла за тобою? .. Не треба ... Не треба ... Ну хоча б не цілуй мене в губи, я не вмію ...
Біля готелю «Інтурист» ми знову були утрьох, тому що ми вийшли з нашої казки, немов спустилися зі сцени в зал для глядачів. Там були я і вона, моя Макіко, і ще недалеко стояв нібито на пуантах стрункий узбецький мент. Вона йшла. Цокали каблучки. Зникла за дверима.
- Послухайте, - я звернувся до менту, - ви не знаєте, я абсолютно забув, хто я і звідки, і де знаходиться мій готель, в який бік мені йти?
- Та ти ж наш! - Аж підскочив служивий. - А я думав, ти теж із тих, - він махнув у бік «Інтуриста», - а хочеш, я тебе зараз арештую?
- За що?
- Як за що? За аморальну поведінку. Цілуєшся тут з іноземкою у всіх на виду ... Гаразд, - раптом розсміявся він, - злякався? Я пожартував ...
А потім були листи (різного кольору конверти і марки з журавлями, пейзажами і квітами, і химерними ієрогліфічними значками) ... Як я чекав ці листи! І знаходив їх у поштовій скриньці по кілька штук, і мало не кожен день. Я навіть не встигав відповідати, бо тепер уже говорила вона. Вона мріяла, як знову побачить мене, як буде грати мені на «піано», як вона буде готувати мені японську і китайську їжу - і «здивує мій язик»... І в кожному листі була нова підпис, по-російськи: «ваша човен» , «ваш верблюд у літньому полі», «ваше висхідне сонце», «горобець, віддалений мова», «твоє частування», «твоє солодке», «ваш знак питання», «ваш берег за вночі», «ваш дзвін у серці »... Нерідко я отримував і вірші, серед яких, одними з перших були такі:
Я хочу бути
вашою бритвою
вашим поясом
вашої щіткою
вашим пером
вашим словником
вашої книжковою полицею
вашим парадним ходом
вашої кухнею
вашій ванній
вашим пальцем з мозолем
вашими запалими очима
вашим поцілункового слідом
вашої простирадлом
ранковим ковдрою
вашою кімнатою
вашим космосом
вашим кольором
вашої музикою
вашої рисою
вашим вагою
вашої всій
вашій однієї
Не мудро, що я бігав, як божевільний - оформляв всякі документи. Поки зробив і вислав їй запрошення, поки вона його отримала, і потім вийшло їй дозвіл, минуло майже що півроку. Одного разу я йшов по Невському, в Пітері. Було літо. Продавали квіти ... Як би я хотів подарувати бодай один такий квітка своїй дівчинці, своєю Макіко ... Але як це зробити? .. Трохи подумавши, я рушив до готелю «Європейська» ... Вийшла японська пара. Молоді, в джинсах, в кросівках ... «Ви з Японії?» - Звернувся до них. - «Так, і що?» -«Розумієте ... у мене є дівчина в Токіо, я хочу послати їй квіти, але у нас такого сервісу просто не існує. Давайте зробимо так. Я вам даю зараз російські гроші, скільки потрібно, еквівалент, а коли ви приїдете до Японії, ви замовите і надішлете їй від мене гарний букет ... Як ви думаєте, це можливо? » Вони спочатку злякалися, думали, що я фарцовщик, який хотів би поміняти у них гроші або щось ще ... «Ні-ні, - говорив я, - навпаки, я даю вам гроші - ось, візьміть, скільки потрібно, щоб купити їй квіти» ... Нарешті, вони зрозуміли, порадилися. «Та не треба ніяких грошей, - сказали вони, - ми недавно одружилися, ми розуміємо, ми і так їй пошлемо, давайте адресу» ... «Ні, таки візьміть гроші, - сказав я, - я не знаю скільки це у вас варто, але я готовий заплатити »... Вона щось пошептала йому. «Ну дайте тоді хоч десять рублів», - сказав він. Незабаром Макіко отримала букет. Це був навіть не букет, а кошик квітів - це була галявина квітів ... Виявилося, що я нарвався на прекрасних людей. Вони з самурайських сімей, з острова Кюсю, і вони прилетіли тоді в Ленінград всього на пару днів, щоб сходити в філармонію на концерт за участю їх улюбленого диригента ...
А я продовжував подорожувати, то є ще і працювати (супроводжуючим груп). Я, мабуть, просто слідував Дао ... Я пив нарзан з джерел у відрогах Ельбрусу, засмагав на пляжах Криму, Кавказу та Каспійського моря, їв фрукти в Молдавії, і навіть ще раз побував в Самарканді, і я був на тому ж місці, де я зустрів її ... Шахи-Зінда в перекладі з перської «живий цар». Багато століть тому там був обезголовлений хтось, зарахований після до лику святих, але кажуть, що він залишився жити і він досі мандрує серед нас ... І тоді, в Шахи Зінда, я бочком непомітно відстав від екскурсії і пішов, пішов у якийсь самий дальній межа, де валялися, пам'ятаю, голубині пір'я і пух, і там у потемнілих розписів і облупилися стін я звернувся до Аллаха: «Всемогутній і Милосердний! Допоможи мені побачити, хоча б побачити її ще раз! .. Я ніколи не забуду Твоєї доброти! Я щиро люблю Тебе, як я люблю всіх людей, всіх святих і Богів, весь видимий і невидимий світ! .. »
Потім була Бухара, де теж хаммами, мечеті, медресе, мінарети, де превалює сірий і бурий колір, де в суто національних одягах, сидячи в тіні дерев, як і тисячу років тому, неспішно ведуть розмову і тягнуть, і тягнуть зелений чай ... де вже з іншим сусідом по номеру, з іншої туристичної групи, ми з насолодою пили холодну воду ... Він говорив: «Це здорово , що ти любиш японку, і якщо у вас, наприклад, коли вона приїде, не буде, де жити, то живіть в моїй квартирі ... Просто приходьте, живіть і все, а я навіть можу переселитися на час до своєї подруги »... Він був літня людина, воював колись на Далекому Сході, сантехнік за спеціальністю ... ми пили холодну воду і п'яніли від тієї води - в Бухарі було жарко. Але я не про те. Там же, на вулиці, у базару я бачив жебрака. Мимохідь я висипав йому дрібниця. Всю, яка була, вигріб з усіх кишень... І тільки потім, пройшовши кроків двадцять, я згадав, що то був той самий дервіш, якому я колись подавав у Самарканді!.. Справа в тому, що ще тоді, після нашої казкової ночі, на другий день я був знову на площі Регістан і чекав, чекав її з трояндами, тому що я знав (вона мені сказала), що її група, можливо, заїде туди - але не дочекався, ми розминулися або щось там не співпало і я залишив квіти на лавці, де ми з нею сиділи, де я її обіймав ... І проходячи по вулиці точно так само повз базар, я подав жебракові гроші, а потім ясно раптом ще згадав, що на ньому були білосніжні тканини, зелений, неземного відтінку халат, і вита перев'язь на голові, я не знаю, як вона називається ... і та ж рука - тонка, смаглява ... Я обернувся, але його вже не було, він зник.
І ось восени, в Домодєдово, під Москвою, вона виходить на трап літака ... маленька, з маленьким ранцем , як маленький непереможний солдат, який вирішив завоювати всю країну поодинці ... Звичайно у неї була установка - спочатку ми получше дізнаємося одне одного і тільки потім ... може бути ... перейдемо до того, що в реальному житті з'єднує жінку і чоловіка ... і я розумів, і я повністю поділяв її погляди і плани - але куди там ... ми занадто довго мріяли про зустріч ... ... і поруч з нами в ліжку завжди знаходилися і словники, які місцями були пом'яті: англо-російський, російсько-англійський, англо-японський, японсько-російський, російсько-японський ...
Свидетельство о публикации №213041301857