бездоганний лейтмотив

а може, я напишу для тебе ще кілька віршів і назавжди забуду? щирі та cправжні почуття, на жаль, більше не в моді. я завжди виділяю тебе комами, дужками та трикрапками. мабуть, ніколи не знайду в собі я сили поставити замість тебе аспідно - чорну, безпроглядну крапку. ти для мене якась згубна та просто миттєва отрута, і вже давно повинна була закінчитися ця мінорна історія. але із кожнем днем в мої лейтмотиви потрапляє ще більша кількість цього яду.

мене колись вб'є потворна гордість, переріже горло і, мабуть, лишить права так сильно кохати тебе. але справа в тім, що це моє прокляття та в той же час, абсурдна благодать. можливо, мені подобається, як перехоплює подих, як тремять руки, як вистрибує сердце із грудей; як чекаю зустрічі довгими, хронічними секундами, як розглядаю кожну бездоганну твою рису і божеволію від цього. і все ж таки мені доводиться гострим склом вирізати ці почуття, адже з ними вже неможливо, ймовірно жити.

колись ти теж полюбиш когось до нестями, несамовито і запекло. і тоді, ти зрозумієш яка у мене в грудях дірка. якби тільки ти був поруч зі мною, якби тільки ти міг прийняти мене в своє гарячі, пекучі обійми, якби тільки твоє привіт більше не було таким сухим, як зараз. якби тільки я змогла відвоювати тебе, якби тільки мої очі більше не були порожніми та марними, якби тільки я розповіла тобі про те, як боляче та смертельно тебе кохати.

і все, що в мене вдається - писати тобі вірші та повісті на міліони сторінок, у яких чорним по білому написано одне - здається, я ніколи вже тебе не розлюблю.