Сльози застигають на очах, перетворюючись на фарбу. Фарбу насичено-червоного кольору. Можливо, я навіть намалював би цією фарбою твій портрет, та мені бракне сили підняти руку, щоб доторкнутися до обличчя.
Воно стає схожим на потворну маску. Мій відчайдушний крик пронизує темну долину, оточену зівсібіч велетенськими засніженими горами. Падає сніг... Рух "фарби" стає повільнішим і, нарешті, повністю завмирає... Стає холодно. Із титанічним зусиллям піднімаю руки і здираю непотрібну червону штукатурку із щік та повік.
Сніг поволі підсилюється... Долина навкруги мене білішає, покриваючись холодним білим порошком...
"Я втечу! Обов'язкову втечу звідсіля із тобою..." - прошепотів я бездиханному тілу дівчини поруч зі своїми ногами, нахилився до нього і поцілував холодні вуста...
Фарба
© Copyright: Харухи Даисэкихан, 2013
Свидетельство о публикации №213041802171
Свидетельство о публикации №213041802171
Рецензии