Краса людського т ла Ландшафтно-пейзажне есе Чолов

(українська версія)

   …М’яке світло скорило його чоло і він занурився у сироп сну. Його тонкі повіки тремтіли так, як тремтять на вітрі ніжні пелюстки рожевих гвоздик, які щойно розквітли. А вії козвали по синцях під очима, неначе чорні крила лелеки, дряпаючого сірі хмари. Брови – дві скелі, виступаючі в океан його такого тихомирного та спокійного в той момент, але ховаючого у собі глибини, обличчя, починали лісовий ландшафт його круглої, немов Земна куля, голови. Цей ліс, який ледве пропускав крізь свої гілки сонячне світло, плавно переходив у пустелю, обступаючи її з усіх сторін і замикаючи щільним кільцем. Його шия міцним стовбуром утримувала всю конструкцію. А вовняне покривало у вигляді в’язаної кофтини подвійним захистом: ниток та тіла – ниток набутих та вен, м’язів, сухожиль, обволікало його, немовби тепла та м’яка плацента, яка обволікає немовля в утробі матері. Його хребет, неначе гірський хребет, застелений зелено-бурою тканиною живого-неживого матеріалу, відтягував еластичну та пружну шкіру. А далі тонка смуга морського піску відділяла увесь цей ландшафт від іншої частини Всесвіту.
  Пройшовши цією м’якою та насичуючою теплом поверхнею, забруднивши ступні дрібними, прилипаючими піщинками, можливим було опинитися на двух островах-близнюках. Їхні пологі схили, прикрашені поодинокими деревцями, які чіплялися своєю шершавою корою за повітря, розпливчасто виднілися при тьмяному освітленні. Ці острови були розташовані надто близько один до одного, щоб утворювати собою знак нескінченності, однак своїми заокругленими лініями вони нагадували яйця пінгвіна, які зігріває та охороняє батько свого потомства. На черзі були два стовпи, дві колони, два стовбури, які підтримували усю композицію, та стояли двох міцних підпорах: неначебто татко-пінгвін все ще тут. Ці стовбури, схожі на стійкі грецькі колони, які своєю формою та лініями чітко відображають структуру людського тіла, завдяки вологості були покриті мохом, який розповсюджував приємний запах вогкості та затхлості. А далі йшло невелике гроно великого, крупного винограду, на який глянеш: зелений – й не хочется кусати, але коли розриваєш зубами жорстку, цупку плівку, відчуваєш слизьку м’якоть та солодкість. А далі невелика галявина для того, щоб відпочити на ній, вдихаючи свіже повітря та куштуючи плоди виноградного дерева, усіяна колючими квітами. А далі космос й чорна діра, та (і єдина у своєму роді), котрою закінчується усе та починається все, все нове. Вона ховає та приховує сутність речей, сполучаючи зовнішній та внутрішній світи. А далі – дюни, а за ними два діючі вулкани, які перетравлювали лаву. Лівий вулкан був сильнішим: у ньому все вирувало та закипало. Коли він вдихав, вулкан шумів так, як шумлять море та вітер у своєму синтезі, а коли видихав – шкварчав, неначе олія на сковорідці, та так приємно для слуху, мовби це матуся готує тобі смачну вечерю (а як же ще – мами не вміють готувати несмачно: їм просто не дано, ну що ж, не будемо шкодувати), тобі, зголоднілій улюбленій дитині. А далі стик двох материкових плит, а на них витягнуті пагорби, розрізані блакитними ріками вен. Ріки впадали в океан простору, а суша завершувалась десятьма півостровами.  Його шия, раніше згаданий міцний стовбур, який розпустив своє коріння, виділявся нарощенним грибом, немов виступом скелі. А далі, в центрі з ямкою, плато, що накривало цей гірський комплекс. Плато з двома вишневими деревами: одне – нижче та пишніше, інше – вище та вужче, які наповнювали повітря кислинкою, і не мали тіла – тільки плоть, мали лише червоно-бордову шкіру, що переливалася на світлі: неволога, але не суха, гладка, м’яка...  А далі така ж м’яка западина, така м’яка, що нею хотілося ковзати, з’їжджаючи, немов з гірки, як по маслу. А далі, оточений білими вершинами гір, усипаними хвойними, трамплін, з якого спускаєшся і приземляєшся на м’яку подушку снігу. На літо цей трамплін міняють на більш м’який, не такий тривкий та жорский, замінюючи при цьому пейзаж на світло-жовтий пісок з проблисками водоростей.
  А далі синь. Тремтяча на вітрі синь. Улюблені простори лелек...