Бiль

У її скронях пульсує кров. Груди обважніли, очі налилися кров'ю... Головний біль просунувся углиб тіла цієї печальної дівчини, що лежала на старії обідраній канапі посеред велетенської кімнати, білосніжні стіни якої, немов, тиснули на неї. Від цього сильний біль, що вже переростав у нестерпний, ставав ще нестерпнішим і розносився вже по усьому тілу.
Вона тихенько застогнала. Зі значним зусиллям дівчина перекинулася на іншу сторону канапи і тепер одна із кистей її рук звисала з ложі, немов переспілий виноград із надто слабкої для його ваги гілки.
Вкотре стуливши повіки, дівчина зробила марну спробу розслабитися. Більш за все вона хотіла б опинитися зараз не у задушливій кімнаті, а десь поблизу моря, де грався би м'якими теплими фарбами захід сонця й грайливі хвильки віднесли б її болі далеко у морські глибини...
Та виснаженій біллю дівчині не судилося більше побачити ні заходу сонця, ні синьооких морських глибин. Життя повільно, проте, вірно покидало її і до вечора вона вже відійшла у світ, де біль вже не має ніякого значення...