Свобода. Свiтогляд. Воля

Свобода є пізнана необхідність і можливість практично діяти на цій підставі.

Ця формула, – синтез формул Б. Спінози та Ф. Енгельса, – і донині є неперевершеною за своєю лаконічністю та істинністю. Саме завдячуючи цьому – набула майже афористичного статусу, що є надійним свідченням того, що вона є науково-бездоганною та вишуканою, себто бездоганною і в суто естетичному вимірі. Словом, є законом. Який , як відомо, – мова, зрозуміло, про закони розвитку природи, техніки, технологій, суспільства, філософії etc. – відкривають, а не вигадують, пишуть, приймають, голосують – як те має місце у випадку законів юридичних, законодавства правничого.

…А якщо вже він відкритий, себто відповідна необхідність «схоплена думкою» (Г.В.Ф. Гегель), адекватно відтворена (як об’єктивний розвиток) у формах розвитку теоретичної свідомості: адекватно відтворює істотне, об’єктивне, повторюване, стійке – тобто: необхідне у взаємодіях, – то його ніколи і ні при яких обставинах не дано … закрити. Ну, себто, «закрити» можна. Закрити неможливо. І це також – закон. Закон істинного, сутнісного, наукового відображення (пізнання та знання суб’єктом) об’єкта. Так – на загал.

Але зараз мова – про дещо інше. А саме: про свободу і несвободу, про волю і неволю стосовно … самого процесу пізнання (отримання знання), того самого, який або «схоплює» або ж не «схоплює» необхідність. Несхоплення – це цілком природний, іманентно - притаманний пошуковому процесу, пізнанню та його результату (знанню) супроводжуючий його момент. Він детермінується, він зумовлюється складністю об’єкта, тимчасовою відсутністю необхідного гносеологічного інструментарію та відповідних (адекватних) методологічних засобів. Так було, так є, так буде завжди. Без похибок, без помилок etc. не буває істини. Але є ще одне джерело та потужний генератор «хибної свідомості»: не спонтанне міфотворення. Ціла індустрія цього різновиду вельми малосимпатичного продукування і, відповідно, його продуктів, результатів. Власне, все сказане вище, можна сформулювати гранично лапідарно. Істина – одна. Не єдина, але одна. Вона завжди моністична. У глупоти, у невігластва, як і у базованій на останніх практиках підлості – меж немає. Відтак, наука одна. Їй протистоїть – ненаука. Ненаукове пізнання і знання. Так от, у випадку з не наукою ситуація «розгалужується»: ненаука може бути донауковою (це не біда і не вина її – це об’єктивний її рух до себе як до науки; позанауковою та антинауковою. Тут вже всього навалом: і біди, і вини, і свідомого та зумисного паскудства. Бо: вже існує наука, наукове осягнення предмета (об’єкта). Освоюй, бери, послуговуйся. Твори. Адже наукова свідомість «не лише відображає світ, але і творить його» (В.І. Ленін).

Так ні ж. «Як стверджує Луман», «як вважав Бродель», «як писав Дерріда», «на думку Джеймісона» … Словом, «я так бачу». То це ж, – на жаль превеликий, – лише мудра баба Ганя, ланкова з мого села, добре знала, що є антидотом, протиотрутою до такого, – зухвалого, войовничого, добре оплачуваного виконання цілком певного соціального замовлення у режимі не спонтанної міфотворчості. Довільних, – свавільних, – умоглядних побудов. Що вони всі – в річищі конвенціальності, парадигмальності, концептуального плюралізму, постмодернізму etc. «Ти ТАК бачиш? Бодай тобі повилазило!». Автори (продуценти), поширювачі, адепти, симпатики, прибічники прихильники etc. подібного «продукту» духовного – не знають. Навіть, якщо з догадуються – навіть самим собі в тому не признаються. Чи то соромляться, чи то вважають, що гроші не пахнуть… Маю підозру, що баба Ганя геть - чисто нічого не знала, – навіть не підозрювала, – про існування «свободи мислення», «концептуального плюралізму», свавільних конструктів т.з. постмодернізму, що вони покликані … науково обґрунтувати принципову неможливість … науки. «У кожного – своя істина» – ось дуже схожий на демократію, на свободу, на лібералізм спосіб … понищення, дискредитації, нівелювання, знічевлення, фальшування etc. істини. Науки.

А воно ж: чим далі від істини – тим ближче до крові. Не нами сказано, але – правда. І скільки ж її, тієї крові, потрібно ще пролити, виточити, аби усвідомити просту істину: немає нічого практичнішого за науково добротну теорію. За науку. Ту саму, яка є засобом переводу необхідності – у свободу. А, оскільки обмирщена свобода є воля, то свободи – у волю. Свобода – аксіологічно сліпа, воля – гуманістичноцентрована. Себто – у свободу від будь-якого соціального (духовного, економічного, політичного etc.) поневолення. Будь-якого.

Р.S. Обмирщена свобода – воля; це свобода, безпосередньо вплетена в процес світобуття. Побудову людиною світу і олюднення (гуманізацію) його. Це світогляд (теоретичне відношення до сущого з позицій належного), світосприйняття, світовідчуття … словом – світобуття (миробытие), світо творення.