Ще одна перлина

  Вона є щаслива.Чому? Бо в неi цiле намисто гарних перлин.Вона  носить  це намисто завжди. Iнодi, правда, забуває, що воно на неi надiто. Але потім, в якусь мить, згадує і так радіє!               
               

           Це дуже гарне намисто.І дуже-дуже дороге. Для неі. Хтось може сказати – що це за  намисто?! I перлини якісь дуже різні(не одна в одну), і кольору вони різноманітного, та й саме намисто не таке велике, щоб ним похвалятись. А вона і не похваляється– ні кольором,ні розміром.Вона є щаслива тільки тим, що то намисто в неi є. Оце намисто. У неі. Є.   
               
Перлини для намиста вона збирає все житя. Перлина за перлиною. Іноді вона сама іх вишукує, а іноді вони самі разом знаходяться і бавлять іі своєю неповторністю і різноманітністю.               
               
      Наприклад,оця  перлина-це вона прокидається утром в стогу сіна, недалеч  від моря. Сонце сходе, птахи співають, коханий парубок вибирає соломинки з іі волосся…  А вона вскакує і біжить по стерні(больно!) до сонця і кричить!!!... Від щастя. І скільки б років не минуло,і де б не дівся той парубок,але ця перлина завжди іі гріє. Ось вона, тут, на намисті.               
       
   А ось ця перлина–3-х-добова. Вона тоді іхала в поїзді три доби. Вона іхала зі своїм малюком, а він(той чоловік) іхав з дорослим сином. В одному купе…  Ні,  не подумайте, нічого не було( але ж, можна сказати, було все). Три доби ти засинаєш і прокидаєся поряд з цим привабливим чоловіком, а прокидаючись ночію, розумієш, що він, як і ти, не спить і спати не може, а вдень не може ні читати, ні думати - і від цього в грудах холодіє, і ти не знаєш, що з цим робити. Три доби ви живете  поруч, в тісному пространстві вагону; боїтесь торкнутись  руками, зачепити плечем о дне одного, і кругом люди, поруч діти,і  ви щось говорите, смієтесь…  І ось утро,  ти приіхала,а він іде далі;і  слова, що нічого не значать, і  телефон- який не питається- та це й не можна: у кожного своя сім’я і життя.  Нутрі все тремтить. І ось прощання. Назавжди. Хочеться плакати. Але ж не від горя і безсилля, а від щастя і неповторності цієї митті…  Отака перлина. І скільки б років не минуло, і де б не жив той чоловік, ця перлина–іі, і завжди гріє. Бо такі почуття не зникають. Вони завжди з нами.               
 
       А ця перлина зовсім невеличка. Вона вже доросла жінка.Вони на морі.Всі кудись пішли, вона не захтіла з ними. Бо ще вдень побачила недалеко гойдалку- таку ж, як була у дворі, де вона росла. Вона все дитинство любила ввечері гойдатись на неі,  дивитись в небо і мріяти. І от тепер вона, доросла жінка, пішла до тоі гойдалки, сіла, розгойдалась і полетіла: тиша, ніч, зірки, вона і іі мріі… Ох! Як добре!...м-м-м… І скільки б років не минуло, і,може, нема на світі тоі гойдалки, але ця перлина теж з нею назавжди.               

   А недавно в неі з’явилася нова перлина… Вишнева наливка, карі очі, найпривабливіша в світі людина, яку вона знає  багато років, і яку, мабуть, не знає зовсім. Вишнева наливка, карі очі, відверта розмова, посмішки, зелені очі, машина, яскраві вогники датчиків, урчання мотору, пісня «Черемшина» - вони ідуть, співають;  вона, трохи  п’яненька, щось говоре, він слухає– душа святкує! Нема минулого, нема  майбутнього, є ця мить- тут і тепер. І не треба міркувати, як ти виглядаєш, чи то ти сказала, що він про це подумає… Нічого не подумає. Бо це сама  природня людина в світі. Не знаю нікого іншого,  хто б так цінував і розумів природу життя, людини і жінки. Джип,вогники,дорога,«Черемшина»-оце так перлина! І скільки б років не минуло, і чим би не займався той чоловік, але ж ця мить в іі житті назавжди перетворилась в гарну унікальну перлину,котру вона для себе назвала «Черемшина»…               

          Намисто стає ще кращє,а жінка є щаслива.Чому? Бо в неі є ціле намисто гарних перлин.               

      "перлина" - жемчужина                "намисто" - бусы