Місто моє каштанове,
Вулички старовинні,
Що в твоїх порцелянових
Мріях живе невпинно?
Мрієш, аби фонтани
Тут поважали більше?
Древнім твоїм платанам
Поети складали вірші?
Аби кохалися з вітром
Сакури, тиси, липи?
І не бруднили повітря
Авто, мов смолокипи.
Місто моє збентежене,
Гарний весняний ранок,
Скільки живеш приниженим,
Бачиш батіг і пряник.
Але мовчиш, не скаржишся,
Не вивертаєш душу.
Б'ють тобі всі обличчя,
Наче боксерську грушу.
Вірю в твоє відродження,
Ужгороде коханий,
Ще прокричать народжені:
«Слава тобі! Осанна!»
Мiсто мое каштанове
© Copyright: Муза Поета, 2013
Свидетельство о публикации №213051401475
Свидетельство о публикации №213051401475
Рецензии
