Чорнобильно, о, як полинно.
Гірчить не кава і не чай.
Цей світ мені, мов сиротина
Немов отруйний молочай.
У шкурі хтось живе овечій,
Хтось одягає роги й хвіст.
Ще хтось обрав життя чернече,
А є такі, хто лає в піст.
На світі є і душі-дзвони:
Іржаві, срібні, золоті.
З небес до нас зійшли ікони,
Живуть поміж людей святі.
Голодному не вірить ситий,
Ревнивого з"їдає злість,
А Богу як тебе любити,
Коли в душі ти атеїст?
І донжуанів, і хуанів...
Ще сліз би чистих, як роса,
Але із голубих екранів
Звучить не рок-н-рол – попса.
Світанки жалять, наче оси,
Вставляє кава - не життя.
Країну українців босих
До мозолів гризе взуття.
Що гірше: дурні чи дороги,
Лінивий, юда, фарисей?
Мовчить єврейська синагога –
Йде в філармонію Мойсей.
Ну як у цьому світі жити,
Коли тут кожен бедуїн?
Ну як мені тебе любити,
Коли ти «нюшиш кокаїн»?
Дон Жуану
© Copyright: Муза Поета, 2013
Свидетельство о публикации №213051700130
Свидетельство о публикации №213051700130
Рецензии