Відпусти мене, відпусти мене, відпусти,
Я благаю тебе. А хочеш, впаду на коліна?
Все, що маю – віддам, тільки ти, тільки ти
Не тривож мене більше,
Бо я - хвиля морська, бо я – піна,
Я – пісок під ногами, мушля, перлина морів,
Я – хмарина у небі, загублена птахом пірїна.
Ти розхристану мене тоді на грудях пригрів,
І я падала в серце тобі, ніби туга чаїна.
А тепер відпусти мене в осінь, бо о.....
О яка на мені – ти не знаєш – карма осіння!
Ти – мій бог Аполлон, що потрапив до Музи в полон,
Не тримай мою душу.
Бо душа, наче осінь – кармінна.
Муза
© Copyright: Муза Поета, 2013
Свидетельство о публикации №213052202038
Свидетельство о публикации №213052202038
Рецензии