Вечный вызов

Шаповал Н.



Вiчний виклик (Монофон)


   Весна. Відлига. Вибалками вирувала вода, впадаючи у Ворсклу.
Вечоріло. Із-за високогір'я визирала витіювато витончена веселка, виграючи всіма відтінками весни. Високі верби вихилялись, вигинались, вихвалялись весняним вбранням, віддзеркалюючись у воді. Від Ворскли віяло вологою. Восени великий вітровій викорчував вікову вербу, відчахнув верхівку величезної вільхи.
   Вовчиця Вира вдихнула вологий весняний вітрець, вдоволено вигнулась і вклалась на висохлому вітті верболозу відпочити.
   Вира відчувала вагітність. Вона відповіла взаємністю вожакові Вихору. Вира вподобала відважного вовка. У ватазі він вирізнявся властивим вожакові верховенством, владністю, вправністю, витривалістю, відвагою. З Вихором вовчиця відчувалась впевненою. Відтепер вони вдвох виходили вночі вполювати вепра, чи викрасти з вівчарні вівцю.
Вівчарня відсіль верст вісімнадцять - на висілках. Вартували вівчарню, водночас, вісім величезних войовничих вівчарок. Вони відразу вчули відвідувачів. На валування вівчарок вискочили вівчарі і відігнали вовків.
  Вира з Вихором втікали видолинками. Вдалечині виднілась височезна водонапірна вежа, а за вежею - вовчий виробіток. Вкотре вдалося відчайдухам вислизнути і врятуватись... Вовки, відсапуючись, вирішили висидіти у вибалку, відпочити і до вечора не витикатись.
Вночі вони, вкрадаючись, вишняками, вирушили до вівчарні. Вихор вправно вскочив у вибите вікно,вхопив велику вівцю і встиг відбігти до воріт. Водночас, Вира відволікала вівчарок. Вартовий вдруге влучно вистрілив у вовка та Вихор не випускав вівцю. Він важко, але впевнено волік її до вирубку...
  Вирі вдалось виходити вожака. Вихор вже видужував та вічні вовчі вороги вислідили відважного ватажка і вбили. Вира востаннє виділа, як вдоволені вівчарі викосами волоком волочили вбитого вовка...
  Вечорами, вподовж всієї весни, вовчиці вчувалось виття вмираючого Вихора, і Вира високо вила у відповідь. Вона "відплатить" великим ворогам за вдівство...
Всупереч всьому Вира не впала у відчай. Вона вигребла під великим валуном виямок з вузьким виходом, і вистелила віттям вільхи, виламаним вітрами, висохлими волошками, васильками. Вовчиця вміло влаштувала, впорядила вилазку. Вира виглядала втомленою, вайлуватою та водночас вдоволеною - вона виношувала вовченят Вихора.
    Вовченята вродились вдосвіта. Вира винюхувала, вилизувала та вичепурювала вовченят, втішаючись виводком. Вони  весело вовтузились, верещали, в'їдливо виважували витримку Вири. Вона виказувала вовчу вдачу, вишкіряючись на вередунів. Виру вражало вертке вовченя - В'юнок. Він вродився восьмим у виводку. В'юно вправно    відштовхував,відтирав вутліших вовченят від вовчого вимені. Відсутність Вихора вимагала від вовчиці взяти всю відповідальність за виховання вовченят. Вона вчила виживати всупереч всьому, вимагаючи від вихованців великої витримки, не витикатись, вразі відсутності вовчиці, з вилазки. Вира вчила вовченят вкрадатись, видивлятись, вслуховуватись. Вдень вона відпочивала, а вночі виходила вполювати видру, вальдшнепа. Врази вдавалось відновити вгодованого веприка. Вовченята виростали. Все важче Вирі вигодувати виводок. Вона не відлучалась на велику відстань від вилазки. Вчора ввечері Вира вперше вивела вовченят з вилазки вигулятись. Випещені, вони весело  вовтузились, вплітаючи видру. Вира вщент вимокла та видру все ж вдалось вполювати.
      Виголодала вовчиця вирішила вночі відвідати віддалену вівчарню. Вона вкрадалась виноградниками та вздовж і впоперек витолоченим вівцями вигоном...
Вира верталась до вилазки впорожні. Вовкодави відігнали вовчицю. Вира вдерлась на високий виступ. Вона вчула вогонь. У височині валувало, відлітаючи, вороння. Вовчиця вдивлялась за виднокрай, вражена вогняним видовищем... Вовченята! Врятувати !..
      В'юнок впевнено вів виводок, втікаючи від вогню, визирався на відстаючих, виштовхував вовченят вперед.   Він    врятує    всіх.    Вітер    вив,    витягуючи велетенські вохряні вітрила високо вгору. Вогонь вилискував у верхів'ї, вражаючи величчю і всесильністю. Він вщент випалював вільшняк.
     Вира вдячна В'юнкові і впевнена - з вовченяти виросте відважний ватажок. Він виправдав віру вовчиці. Вовча ватага визнає В'юнка вожаком. Він викапаний Вихор...