Коли я вперше його побачила...

Коли я його вперше побачила… ооой… скільки ж бурхливих емоцій пронеслось в мені коли я Його побачила. Якщо чесно, мені захотілось все й одразу – бігти, стрибати, летіти, кричати, співати – дуже-дуже голосно, не стримуючи своїх емоцій…

Коли я його вперше побачила,то  покохала його одразу… Я знаю, що ви скажете, що такого не буває…Це з вами не буває, а зі мною буває! 

Коли я вперше його побачила, я одразу відчула, що він – особливий, що він – саме те, про що я мріяла всі ці роки…
Коли я вперше його побачила, я зрозуміла, що ніколи в житті ще не бачила таких щирих, відвертих, глибоких  і замислених очей теплого-карого відтінку.

Коли я вперше його побачила, в його погляді відображався якийсь смуток… і як же я хотіла зробити бодай щось, щоб розвеселити його і трохи розвіяти цю його нудьгу.

Коли я вперше його побачила, я без будь-яких коливань могла певно сказати, що для нього я ладна готувати, прибирати, приділяти йому стільки часу, скільки йому тільки буде потрібно від мене,  готова до сумісних ранкових пробіжок,  до його трохи дратівливого характеру,  до того, щоб опікати його, якщо він захворіє, і цілувати у носик перед сном.

Коли я вперше його побачила, я хотіла обійняти його і нікому…нікому…НІКОМУ вже більше не віддавати…
А мама сказала:
-Як будеш жити сама, так і заводь собі кого хочеш, а до тих пір – і не мрій про ротвейлера!