***

Люблю спостерігати за людьми...Ось так сидіти на лавочці, насолоджуватися теплом, легким вітерцем, сонечком, чистим небом і спостерігати за пересічними перехожими. Це так цікаво дивитися на незнайому людину і припускати чим вона займається, як живе і який зараз у неї настрій. Біля тебе проходять десятки людей і кожен, по суті, є особистістю. Але наймиліше, що можна побачити - це діти, такі маленькі, щирі малютки, які бігають, граються і викликають у кожної людини, навіть найсумнішої, моментну посмішку. Ось повз пронісся хлопчина на роликах, а за ним щодуху біжить сестричка. Обертаюся подивитися на них і бачу приємну картину: хлопчик ніжно піднімає сестричку на руки, щоб вона могла краще роздивитися, яке хоче морозиво. Це прояв такої щирої братової турботи. І так тепло стає на душі від того, що люди не втратили такі якості. А ось пройшли старенькі чоловік і жінка. Вони, не поспішаючи, прогулюються і насолоджуються цим днем, бо хто зна коли настане останній. А навкруги багато голубів, які ходять біля людей і зовсім їх не бояться, воркують між собою і шукають чим би поживитися. Повз проходять різні-різні люди: закохані парочки, подружжя з колясочками, школярі, подруги, студенти, туристи, літні люди, самотні чоловіки і жінки, діти; проїжджають велосипедисти, ролери. І кожен з цих людей несе у світ радість, навіть якщо й не здогадується про свої можливості. Кожен з нас має велике, щире серце, але у кожного воно по-різному наповнене почуттями. І варто тільки достукатися до людини, і ти зрозумієш, що Бог створив кожного з нас особливим і неповторним. Тож і прожити своє життя ми повинні неповторно. (18.05.13)