Добрi очi

На нашому кутку був хлопець Архип. З ним нам не веліли товаришувати, бо він був злодійкуватий дуже й брехливий.
Пішов той Архип до своєї бабусі – кликати в гості, а бабусі вдома нема. Він тоді знайшов ключа, одімкнув ко¬мору, нагибав у скрині глечик із медом і впорав його мало не ввесь. На другий день бабуся зустріла його серед ву¬лиці, питає:
– Нащо ти, Архипе, виїв мій мед?
– Їй-богу, я не їв! їй-богу, я не їв! – божиться Ар¬хип, а в самого очі так і бігають то сюди, то туди.
– Хоч би ж ти не божився вже даром, – каже йому бабуся, – дивись, он у тебе й досі рукава в меду.
Архии зирк: справді, рукава його вимазані медом. Нема вже чого йому казати, то він стоїть мовчки та тільки очима лупає.
– Оце й не сором тобі у вічі мені дивитись? - соро¬мить його бабуся.
А старий Кутувенко городив лісу коло свого двору, чує те та й каже:
– Добрі очі все перелупають.
Побіг після того Архип на майдан, знайшов хлопців, хвалиться:
– От у мене очі, так очі. Все перелупають!
Хлопці, почувши теє, та в регіт:
– То ж на злодія тільки кажуть так, дурний ти. То ж так із злодія сміються.