Пам ять

Сходи, тиша, нікого навкруги. Тільки біль,шалений біль у голові. Як я тут опинився? Що сталося? Тут? Де тут? Будинок, тиша. Темно. Темнота і біль, більш нічого. Скрип, невже тут хтось є? Егей! Сюди, я тут. Хтось іде, нарешті. Нарешті я все зрозумію, розберуся зі всім цим. Якийсь силует у темряві,він поступово наближається, крок за кроком.
- Любий, все гаразд? Любий!
- Хто ви? Де я?
- Ти вдома любий, все гаразд, підемо на гору.
Вдома? Ах, точно, дім. Згадав, в мене є дім. Нагору, в кімнату, в ліжко. Тиша, тепло, темрява. Ранок. Де я?
- Любий, ти вдома, все гаразд.
Вдома… Сніданок, тиша, ні слова. Як називається ці страва? Не пам’ятаю.
- Любий, мені пора йти.
Кімната, темрява, ліжко, тиша. Двері закрити, тепер є тільки кімната і вікно – єдиний спосіб побачити світ. Якісь підлітки сваряться на дворі через свої невеличкі проблеми. Хах, які ж смішні діти. Як би мені хотілося мати такі малі проблеми, як би хотілося пам’ятати проблемі минулі, хоч щось з минулого.
Вікно. Що я тут роблю? Де я?
- Вставай, любий. Любий! Ми повинні йти до лікаря.
Дорога, будинки, люди. Люди, які скаржаться на свої смішні проблеми. Світла кімната з жахливим запахом, здається я тут був, чи ні, не пам’ятаю, не знаю навіть що було цим ранком.
- Це остання стадія, залишилося не довго.
- Тише, він же тут.
- Він цього не згадає.
Ранок, ліжко, сніданок, вікно. Біль, шалений біль в голові, він не дає спокою, він залишається єдиним, що ніколи не зникне з пам’яті. За вікном якась сварка:
- Ти! Я не хочу нічого про тебе знати. Я не  хочу тебе пам’ятати.
Діти, які ж ви ще малі. Чому ви не розумієте, що пам'ять – це все, що в вас залишається в кінці життя, все, що може вам допомогти.
Вечір. Тиша, шепіт :
- Подивись як гарно. Так добре, ніколи так не було. Ти будеш це пам’ятати?
- Звичайно, не забуду.
- Ніколи?
- Ніколи!
Не знаю чи давав я такі обіцянки, мабуть, ми всі давали. А тепер? А тепер я не пам’ятаю навіть обіцянки. А вечір? Не знаю чи був він.
- Любий, пора снідати.
- Хто ви?! Залиште мене! Залиште!
- Тихше, любий, все добре, все добре.
Все добре… Вікно, діти граються, сміються, радуються життю. Чи було в мене дитинство? Вже не знаю.. Не знаю навіть чи існував я вчора.
Жара, темрява, і біль.
- Любий, не помирай, не залишай мене. Любий!
Тиша, біль, темрява…