Физиологи России и др. стран - выходцы из Украины

Уроженцы Украины, которые работали в Других Странах, сыграли значительную роль в развитии физиологии.

Имена многих из них связаны не только с научными достижениями, но и с развитием медицинского образования и усовершенствованием системы здравоохранения.

Среди них 13 профессоров, заведующих кафедр,

5 академиков Академий наук и Академий медицинских наук,

4 основоположника научных школ и новых направлений в физиологии,

9 авторов новых научных теорий,

3 директора Научно-Исследовательских Институтов,

4 организатора и руководителя новых лабораторий в составе НИИ.

Этими учёными в отрасли физиологии предложено 18 новых методик научных исследований и лечения.

Это Ф.И.Барсук-Моисеев, Е.О.Мухин, Д.М.Велланский, А.Н.Орловский, С.Г.Метт, В.Ю.Чаговец, Г.П.Зелёный, Н.А.Рожанский, А.Ф.Самойлов, А.А.Богомолец, И.А.Ойвин, В.А.Неговский, А.М.Чернуха, А.М.Уголев и О.Горникевич.

* * *

Досягнення у галузі фізіології вихідців з України, які працювали в Інших країнах

Уродженці України, які працювали За Її Межами, відіграли визначну роль у розвитку фізіології.

Імена багатьох з них пов’язані не тільки з науковими дослідженнями, а й з розвитком медичної освіти та вдосконаленням системи охорони здоров’я Інших Країн.

Серед них 13 професорів, завідувачів кафедр,

5 академіків Академій наук і Академій медичних наук,

4 засновника наукових шкіл і нових напрямків у фізіології,

9 авторів нових наукових теорій,

3 директора Науково-Дослідних Інститутів,

4 організатора і керівника нових лабораторій у складі НДІ.

Цими вченими у галузі фізіології запропоновано 18 нових методик наукових досліджень і лікування.

Першим російським фізіологом і першим доктором медицини Московського університету був вихідець з України Хома Іванович Барсук-Моісеєв (1768 - 1811), який у Московському університеті захистив першу докторську дисертацію з фізіології “Про дихання” (“Dissertatio medico-praktica de resperation”). Він обіймав посаду екстраординарного професора, викладав фізіологію, патологію, терапію, семіотику і дієтетику. Переклав на російську мову і опублікував з власними примітками ряд медичних праць з фізіології, питань охорони здоров’я та про лікування хвороб. [3, 25].

У Московському університеті працював також і Єфрем Осипович Мухін (1766 - 1850), видатний лікар, професор кафедри анатомії, фізіології, судової медицини і медичної поліції, декан медичного факультету, який народився у м.Чугуєві Харківської губернії. Він зробив великий внесок у розвиток медичної освіти, системи охорони здоров’я та різних галузей медицини, зокрема, фізіології. У своїй дисертації “De stimulis corpus humanum vivum afficientibus” (“Про стимули, які діють на живе людське тіло”), яка була захищена у 1800 р., він першим у вітчизняній медицині виклав основні положення рефлекторної теорії. Одним з перших виступив з вченням про організм як єдине ціле, всі частини і функції якого знаходяться у тісному зв’язку і взаємодії між собою і з навколишнім середовищем; він визнавав провідну роль нервової системи у життєдіяльності людського організму, що дозволяє вважати його одним з родоначальників напрямку, який пізніше отримав назву нервізма. [10, 29].

Професор Петербурзької медико-хірургічної академії Данило Михайлович Велланський (1774 – 1847), уродженець м.Борзне Чернігівської губернії, велике значення надавав діалектичному уявленню про єдність органічного і неорганічного світу, взаємозв’язкам між природничими науками, зокрема фізіологією, фізикою і хімією. Він переклав багато творів західноєвропейських вчених, написав підручник з фізіології (1836). [2, 5, 21].

Всього 35 років прожив один з перших російських фахівців у галузі порівняльної фізіології Олексій Миколайович Орловський (1821 - 1856), уродженець м.Прилуки Полтавської губернії. Він працював помічником прозектора на кафедрі порівняльної анатомії і фізіології Московського університету. Його дослідження були присвячені вивченню ролі вегетативної нервової системи в регуляції серцевої діяльності і кровообігу. Він одним з перших почав вивчення трофічної ролі нервової системи; брав участь у роботах А.М.Філомафітського по переливанню крові і вивченню знеболюючих речовин. [7].

Кілька вихідців з України, які зробили значний внесок у розвиток фізіології, були помічниками і учнями І.П.Павлова. Це С.Г.Метт, В.Ю.Чаговець, Г.П.Зелений, М.А.Рожанський та О.П.Самойлов.

Семен Григорович Метт (1861 - 1937) народився у м.Златополі Чигиринського повіту Київської губернії. Працював у лабораторії І.П.Павлова, винайшов метод визначення травної сили шлункового і підшлункового соку. Цей метод С.І.Метта став основою усіх робіт І.П.Павлова у галузі травлення. [15].

Василь Юрійович Чаговець (1873 - 1941) народився в с.Зарудня Полтавської губернії. Працював на кафедрі фізіології, яку очолював І.П.Павлов. Основні його праці були присвячені нейро- і електрофізіології. На основі теорії електролітної дисоціації він створив іонну теорію походження біоелектричних потенціалів, а також конденсаторну теорію подразнення. Він вважається одним із засновників фізико-хімічної біології та одним з піонерів математичного методу у фізіології. Повернувшись на батьківщину, він працював професором, завідувачем кафедри фізіології Київського університету. [11, 22].

Георгій Павлович Зелений (1879 - 1951) народився в м.Одесі. Працював під безпосереднім керівництвом І.П.Павлова у фізіологічному відділі Інституту експериментальної медицини у м.Петербурзі. Його науковий зв’язок з І.П.Павловим продовжувався понад 30 років спочатку в ІЕМ, а потім по лінії Академії Наук СРСР. Протягом цього часу Г.П.Зелений працював головним чином у галузі вчення про вищу нервову діяльність, був одним з перших і талановитих помічників І.П.Павлова у створенні цього вчення. Його наукові праці були присвячені дослідженню звукового аналізатора у тварин, фізіології шлункової секреції та патології вищої нервової діяльності тварин і людини. Він показав, що у собак після оперативного видалення кори півкуль головного мозку зберігаються складні безумовні рефлекси, наприклад рефлекс гри, і, можливо, утворення найпростіших умовних рефлексів; описав рефлекторну реакцію на час і на прикорочення звуку, зібрав матеріали про згасаюче і диференційоване гальмування, сумацію і генералізацію збудження під час подачі умовних подразників; розробив кілька варіантів оригінальної методики вироблення рухових умовних рефлексів у собак і деяких інших тварин. Його дослідження мали велике значення для розвитку вчення про умовні і безумовні рефлекси. У 1919 р. у Петроградському ветеринарному інституті він організував кафедру фізіології, яку очолював протягом 30 років. [6, 14, 20].

Микола Аполінарійович Рожанський (1884 - 1957) народився у м.Києві. Працював у м.Петербурзі в Інституті експериментальної медицини під керівництвом І.П.Павлова. Після захисту докторської дисертації про фізіологію сну почав працювати у Московському університеті на кафедрі фізіології, де розгорнув активну педагогічну діяльність і влаштував операційну для виконання складних операцій на тваринах, що дало можливість студентам знайомитись з методикою фізіологічної хірургії і практично вивчати фізіологію травлення і центральної нервової системи. Але через два роки він був змушений покинути університет через прихильників політики царського міністра Кассо, які протидіяли впровадженню прогресивних напрямків у науці і майже зовсім прикоротили наукову діяльність кафедри фізіології. Він стажувався у Кембріджському університеті. Потім почав працювати на кафедрі фізіології Донського університету, де протягом 37 років був професором і завідувачем цієї кафедри у складі Ростовського медичного інституту. Одночасно він керував і брав участь в організації фізіопатологічних відділів у кількох інститутах вищих навчальних закладах Ростова-на-Дону. М.А.Рожанський вперше показав, що фізіологічний механізм сну ідентичний механізму внутрішнього гальмування, що сон настає в результаті іррадіації гальмування спочатку по корі великих півкуль, а потім і на нижчі відділи центральної нервової системи. Застосувавши спосіб реєстрації рухів і реєстрації слиновиділення, він першим спостерігав поступовий розвиток сонного стану, в процесі якого змінюються умовні і безумовні рефлекси, показав, як впливають на сон різні види внутрішнього гальмування і зовнішні подразники. Ці експериментальні факти стали основою теорії І.П.Павлова про сон, як фізіологічне явище, ідентичне внутрішньому гальмуванню. Його перу належить понад 200 наукових праць, в т.ч. узагальнююча робота з фізіології нервової системи. В його лабораторії було розроблено метод хронічної реєстрації потенціалів мозку за допомогою вживлених електродів. Ним введено уявлення про еволюцію функцій кори від дифузної іррадіації процесів збудження до формування тонких механізмів вищої нервової системи. Дослідження безумовних рефлексів дозволили йому обґрунтувати їх раціональну класифікацію, виділити специфічні прояви та властивості, встановити локалізацію центральних механізмів. А його дослідження іннервації миготливого епітелію дали йому можливість пояснити механізми розвитку позаматкової вагітності, резорбції крові з черевної порожнини при кровотечах, виникнення круглої виразки шлунку тощо. [13, 19].

Олександр Пилипович Самойлов (1867 - 1930) народився м.Одесі. Працював в Інституті експериментальної медицини у І.П.Павлова та в лабораторії І.М.Сєченова. Був професором зоології, порівняльної анатомії і фізіології фізико-математичного факультету Казанського університету і одночасно – професором фізіології Ветеринарного інституту і фізико-математичного факультету І Московського університету. Він організовував і консультував перші електрокардіографічні кабінети у м.Москві. У Казанському університеті він створив одну з кращих у світі електрофізіологічних лабораторій. В Казанському інституті удосконалення лікарів читав лекції з електрокардіографії. О.П.Самойлов був одним із засновників електрокардіографії. Він першим застосував струнний гальванометр для вивчення діяльності скелетної мускулатури і складних рефлекторних актів; сформулював теорію гуморальної природи центрального гальмування, висунув уявлення про хімічну природу передачі збудження як з нерва на скелетний м’яз, так і між нервовими клітинами усієї нервової системи; відстоював уявлення про циклічний характер розповсюдження процесів збудження у нервовій системі. [8, 18, 27].

Протягом 20 років працював за межами України президент Академії наук Олександр Олександрович Богомолець (1881 – 1946), який народився у Лук’янівській в’язниці м.Києва. Він був професором кафедри загальної патології Саратовського університету (1911-1925) і ІІ Московського університету (1925-1931). Потім до кінця життя – президентом АН УРСР і одночасно директором двох науково-дослідних інститутів (Інституту експериментальної біології і патології та Інституту клінічної фізіології АН УРСР), які згодом увійшли до складу Інституту фізіології ім.О.О.Богомольця. Він створив вчення про роль сполучної тканини в реактивності організму, встановив її трофічну і захисну функції. З метою їх стимуляції запропонував антиретикулярну цитотоксичну сироватку, яка в роки Великої Вітчизняної війни широко застосовувалась для прискорення загоєння ран і трофічних виразок. Ним було встановлене значення наднирників у регуляції захисних реакцій організму, що отримало подальший розвиток у вченні Г.Сельє про стрес. [1, 4, 23, 24].
Учнем О.О.Богомольця був Ісидор Абрамович Ойвін, який народився у 1909 р. в м.Одесі. Очолював кафедру патологічної фізіології у Хабаровському медичному інституті, був завідувачем біохімічної лабораторії Науково-дослідного інституту ревматизма у м.Сочі. З початком війни працював на посаді токсиколога армії і начальника токсикологічного відділу фронтової лабораторії. Після війни очолював патофізіологічний відділ центрального шкірно-венерологічного інституту у м.Москві, а згодом став завідувачем кафедри патологічної фізіології Кубанського медичного інституту. Завдяки його науковій діяльності була показана невірність загальноприйнятих положень Шаде на запальні набряки, як набряки осмотичного характеру, і встановлена їх мембраногенна природа. Ним були розроблені патогенетичні класифікації набряків і диспротеїнемій та були вказані механізми, які призводять до порушення білкового складу крові. [17].

Одним із засновників реаніматології був академік Володимир Олександрович Неговський, який народився у 1909 р. в місті Козилець Чернігівської губернії. У 1936 р. він організував і очолив лабораторію експериментальної фізіології по оживленню організму АМН СРСР. На основі проведених ним і його співробітниками експериментальних досліджень був створений комплексний метод оживлення, який мав високу ефективність і успішно почав застосовуватися у роки Великої Вітчизняної війни. У післявоєнні роки цей комплексний метод реанімації знайшов широке застосування у практиці швидкої допомоги, хірургічних, акушерсько-гінекологічних, терапевтичних і інших лікувальних закладів країни. Широке визнання цей метод отримав і за кордоном. Під керівництвом В.О.Неговського створена апаратура для штучного дихання. Він автор 6 монографій (три з них перекладено і видано за кордоном), під його редакцією вийшло перше в країні керівництво з реаніматології. [6, 12].

Академік Олексій Михайлович Чернуха, директор Інституту загальної патології і патологічної фізіології АМН СРСР, народився у 1916 р. в селі Старі Санжари Полтавської губернії. Більшість його наукових праць було присвячено вивченню запалень, включаючи патогенну і експериментальну терапію. Він розробив ряд нових важливих положень загального вчення про хвороби, зокрема по проблемі одужання та моделюванню патологічних процесів. Він вперше описав порушення в ендотелії м’язових мікросудин як результат розвитку нейродистрофічного процесу і ультраструктурні характеристики іннервації капілярів. [9].

Академік Олександр Михайлович Уголєв, який народився у 1926 р. в м.Дніпропетровську, був організатором і керівником Лабораторії фізіології харчування в Інституті фізіології ім.І.П.Павлова АН СРСР. Він сформулював теорію загального еволюційного походження органів зовнішньої і внутрішньої секреції, вперше здійснив експериментальне повне видалення 12-палої кишки і описав синдром дуоденальної недостатності, запропонував метаболічну теорію регуляції апетиту. І світову славу принесло йому відкриття у 1959 р. мембранного (пристінкового) травлення. За дослідження у галузі фізіології травлення він був нагороджений преміями ім.І.П.Павлова і ім.І.М.Сєченова та обраний почесним членом багатьох наукових товариств різних країн світу. [16, 28].

Професор і директор Інституту біохімічної фармакології Віденського університету, професор фармакології і психіатрії Торонтського університету, голова департаменту психофармакології Психіатричного інституту ім.Кларка в м.Торонто (Канада) Олег Горникевич народився у 1926 р. в м.Львові. Він автор понад 250 наукових праць. Головним напрямком його досліджень було біохімічне і фармакологічне вивчення ролі невротрансмітерів у нормальній і патологічній функціях мозку, зокрема, в мозку людини з неврологічними недугами. У 1960 р. він відкрив у хворих на недугу Паркінсона брак дофаміну в смугастому тілі, роком пізніше – протипаркінсонову дію L-дофа. Свої досліди поширив на хворобу Гантінгтона (депресія і шизофренія) та інші розлади базальних гангліїв, а також епілепсію. За науково-медичні досягнення отримав низку наукових нагород і відзнак. [26].

Отже, 15 вихідців з України, які працювали за її межами, відіграли визначну роль у розвитку різних галузей фізіології. А такі вчені як В.Ю.Чаговець і О.О.Богомолець повернулися на свою батьківщину і сприяли подальшому розвиткові науки.

Список літератури

1. Белова А.А. А.А.Богомолец //Советское здравоохранение.-1971.-№9.-С.75-79.
2. Бородий Н.К. К биографии Д.М.Велланского //Советское здравоохранение.-1987.-№1.-С.66-69.
3. Венгрова И.В., Егорышева И.В., Рабинович Р.С. Знаменательные и юбилейные даты истории медицины 1968 г. //Советское здравоохранение.-1968.-№8.-С.77-79.
4. Венгрова И.В., Егорышева И.В., Рабинович Р.С. Знаменательные и юбилейные даты истории медицины 1971 г. //Советское здравоохранение.-1970.-№12.-С.66-72.
5. Венгрова И.В., Егорышева И.В., Рабинович Р.С. Знаменательные и юбилейные даты истории медицины 1974 г. //Советское здравоохранение.-1973.-№11.-С.81-89.
6. Венгрова И.В., Егорышева И.В., Рабинович Р.С. Знаменательные и юбилейные даты истории медицины 1979 г. //Советское здравоохранение.-1978.-№11.-С.85-92.
7. Венгрова И.В., Егорышева И.В., Рабинович Р.С. Знаменательные и юбилейные даты истории медицины 1971 г. //Советское здравоохранение.-1970.-№10.-С.72-78.
8. Венгрова И.В., Егорышева И.В., Рабинович Р.С. Знаменательные и юбилейные даты истории медицины 1980 г. //Советское здравоохранение.-1980.-№1.-С.62-66.
9. Венгрова И.В., Егорышева И.В., Рабинович Р.С. Знаменательные и юбилейные даты истории медицины 1976 г. //Советское здравоохранение.-1975.-№9.-С.82-87.
10. Венгрова И.В., Полянская Т.Г., Рабинович Р.С. Знаменательные и юбилейные даты истории медицины 1966 г. //Советское здравоохранение.-1966.-№2.-С.76-82.
11. Венгрова И.В., Полянская Т.Г., Рабинович Р.С. Знаменательные и юбилейные даты истории медицины 1966 г. //Советское здравоохранение.-1966.-№4.-С.65-68.
12. Владимир Александрович Неговский (К 60-летию со дня рождения) //Патологическая физиология и экспериментальная терапия.-1969.-Т.13.-№2.-С.88-89.
13. Воронин Л.Г. Николай Аполлинарьевич Рожанский //Журнал высшей нервной деятельности имени И.П.Павлова.-1958.-Т.8.-Вып.1.-С.154-156.
14. Г.П.Зелёный (Некролог) //Журнал высшей нервной деятельности имени И.П.Павлова.-1951.-Т.1.-Вып.4.-С.640-641.
15. Евдокимов П.П. С.Г.Метт (К 120-летию со дня рождения) //Советское здравоохранение.-1982.-№3.-С.70-71.
16. Иезуитова Н.Н., Кассиль В.Г., Тимофеева Н.М. Академик Александр Михайлович Уголев (К 70-летию со дня рождения) //Физиологический журнал имени И.М.Сеченова.-1996.-Т.82.-№3.-С.1-4.
17. Исидор Абрамович Ойвин //Патологическая физиология и экспериментальная терапия.-1959.-Т.3.-№6.-С.87-88.
18. Кибяков А.В. Самойлов Александр Филиппович //БМЭ.-1984.-Т.22.-С.461.
19. Коган А.Б. Рожанский Николай Аполлинариевич //БМЭ.-1984.-Т.22.-С.362.
20. Купалов П.С. Зелёный Георгий Павлович //БМЭ.-1978.-Т.8.-С.433.
21. Лисицын Ю.П. Велланский Даниил Михайлович //БМЭ.-1976.-Т.4.-С.101.
22. Макаров В.А. Чаговец Василий Юрьевич //БМЭ.-1986.-Т.27.-С.271.
23. Нейман И.М. Академик А.А.Богомолец //Советское здравоохранение.-1946.-№11.-С.38-41.
24. Нейман И.М. Богомолец Александр Александрович //БМЭ.-1976.-Т.3.-С.271.
25. Патрина А.К. Барсук-Моисеев Фома Иванович //БМЭ.-1975.-Т.2.-С.569.
26. Пундій П. //Українські лікарі.-Львів-Чикаго.-Кн.2.-1996.-С.72-75.
27. Рахлин Л.М. А.Ф.Самойлов и клиническая электрокардиография //Кардиология.-1967.-Т.7.-№7.-С.155-157.
28. Рощина Г.М. Уголев Александр Михайлович //БМЭ.-1985.-Т.26.-С.9.
29. Шилинис Ю.А. Мухин Ефрем Осипович //БМЭ.-1981.-Т.16.-С.35.