Смерть

Демонстрацію моєї смерті всесвіт споглядав навіть не годинами. Його велич задовільнилася секундною раптовістю в моєму житті. Паралелі проводилися ковтками повітря, з кожним вдохом і видохом. Потім це вже були не паралелі, а чиста раптовіть нещасного випадку. Константа відразу ж занотувала аксіому без пульсу чи будь-яких інших ознак на існування. Мені вже не було до того діла. По правді кажучи, мене вже теж не було.

Втрата моралі дала мені здоровенного ляпаса. Я лежала в хаосі свого застиглого кров'яного тиску. За стіною чутно було шум мого старого комп’ютера. Сусіди все-ще подумки наносили тисячі побоїв на мою кволу карму, вловлюючи ноти смертельного бою з мого плеєра. Тримала його у своїй гарячій руці, хваталася за акорди порятунку. Відійшла під музику, під гімн свого короткого життя. В умивальнику гора непомитого посуду - моє суцільне розчарування. Я ж мріяла про ошатне весілля. Кому потрібна мертва? З жахливою звичкою не мити посуд? Залишки ароматсамиту в чашках з кавою більше на мене не діяли. Та й плейлист дійшов до кіннця, не кажучи вже про 400 безкоштовних хвилин роумінгу, відведені на наркотичне спілкування з друзями. Загалом, термін придатності друзів вийшов вчора. А сьогодні вийшла з усіх термінів я.

Крокувала чомусь на кухню. Напевно за наступною дозою кофеїну. Впала температурою свого тіла на холодний мармур, щоб зігріти його своєю любовю. Останнє, що я побачила, то немитий посуд. Наступного разу я помию посуд. Але про що це я?

Лежати ставало холодно. Все життя я обожнювала мармур. Очевидно він мене ні. Задуха кривавими руками душила мене крізь зачинені вікна. Нікому було відсунути засуви моїх повік, впустити в легені свіжого повітря. А от мені завжди було діло до всіх. Отак собі лежала і думала про непрочитану смс від оператора. Йому було надто цікаво, чи я замовлю новий пакет послуг на наступний місяць, чи ні. Про сам факт моєї смерті йому було, мабуть, нецікаво. Не те що нецікаво, а невигідно. В той момент якийсь смуток прокинувся у шматкові, що колись я називала серцем. Вони втратили клієнта, що спілкувався 24 на 7. Я навіть після смерті спілкуюсь. За таке, мені б повинні були нарахувати бонуси. Подаю запит - бонусів немає.  Можливо у смерті просто інший тариф? Я думала тут безлімітний. Раптом  починаю переживати за знайомих. Вони, мабуть, теж про тарифи нічого незнають. Хочу їм про них розказати, а вони чомусь ходять довкола. Тут я відчула вологу. Звідки вона? І що це метушня? Звідки ці люди і що вони роблять? Я їм про тарифи, а вони на мене стакан води. Непомитий стакан води. Це вже було занадто. Можливо треба було помити хоч стакан?

А що це тисне в потилицю? Яка гарна  нова сукня облягає моє тіло. Купила її до дня святого валентина.  Я розумію, чому подруга радила не брати червону. Точніше я досі не розумію, а вона мабуть зловтішається. Не вірю я в ці прикмети. А вона зловтішається. Згадала, що в шию тисне етикетка. Я ж ішла по ножиці, щоб полегшити собі життя. Звільнити від картонної незручності.  Зараз думаю, що і смерть не завадило б полегшити. Можливо, це на краще. Маю цінник, хоч якусь вартість. Загалом не якусь, а 667 гривень. Не вірю я в ці прикмети. Подруга точно зловтішається.