Острый украинский анекдот. Часть 10

Сегодня – черный, чернее некуда – но юмор. Не знаю, возможно ли, вообще, шутить на такую тему, но народ уже смеется, возможно, -  это способ психологической  защиты.
У меня эта тема, как и все, что связано с  Великой Отечественной войной, болит.

Ясно одно, до истины – не докопаться, сколько сторон - столько мнений.
Когда   «пламенный революционер»,  красавчик Ющенко присвоил звание Героя Украины Степану Бендере, у людей моего круга был шок. Возмущение абсолютно далеких от политики  граждан трудно поддается описанию.

 Одна из моих  соседок, интеллигентная, пожилая женщина, мужу которой на фронте вырвало полщеки, а семью из шести человек с детьми  в это время расстреляли в Бабьем яру, прибежала ко мне, с трясущимися губами. Бросила на стол газету, в которой сообщалось о награждении.

Мы собирались обедать, и у меня, как у человека, живущего с юмором каждую минуту, сразу возникла ассоциация и  диалог профессора Преображенского с доктором Борменталем из любимой повести  М.Булгакова «Собачье сердце»- «..и, ради Бога, не читайте перед обедом советских газет!
- Так, ведь других-то и нет.
- Вот, никаких и не читайте!»
Дальше – про угнетенное состояние духа, снижение коленных рефлексов и…

Полностью согласна с профессором.   Надо жить отдельно от политики, если хочешь сохранить здоровье и безмятежный  сон. Я и пыталась так делать, поэтому новость, что сообщила соседка – ошеломила. Кто наш президент? Кому он служит? Явно, не нашему народу. На то время у меня ответов не было. Пришлось успокаивать соседку единственным мне действенным и доступным способом, тем более, что стол уже  был накрыт.

 Следующий взгляд того же времени. Случайно, проходя мимо по своим делам, по главной киевской улице, увидела: скромный, тихий, марш стариков в странной военной форме. Я спешила и была совсем в своих мыслях, прерывать которые не хотела. Но, смотрю – движение перекрыто, и какой-то диссонанс в голове.

Правильно, еще какой диссонанс!  Обычно, когда парад или демонстрация, кто стоит на обочине? Люди, правильно. Зрители.  Они радуются,  Они – в  радостном, спокойном оживлении. Они готовы к позитивному восприятию. Обычно, все улыбаются, звучит музыка, слышны комментарии ведущего.

Все было наоборот, до самой мелкой ассоциации, – наоборот. Была тишина. Зловещая, агрессивная, возмущенная. Были слышны только шаги старческих, старавшихся казаться бодрыми, ног.

 Они шли медленно, по главной улице – Крещатику,  не сплоченно - плечо к плечу,  а просто шли  на расстоянии друг от друга, не опуская головы. Украинская национальная освободительная армия – так мне сказал пожилой мужчина, стоящий рядом со мной. Он, как и я, находился в ступорическом недоумении. Что это за марш?

Кто-то из зрителей, как мы, молчал, кто-то звонил по телефону и рассказывал о происходящем. Некоторые выкрикивали что-то, явно не приветственное. И тут,  один из идущих впереди, громко, в рупор крикнул: «Слава  Украине»

Его клич поддержали только идущие – «Героям слава»

Стоящие рядом со мной люди чтили память героев Украины и, наверное, любили свою страну, но кричать об этом вместе с теми, кто, возможно, убивал  отца или деда – это перебор. У нас разные герои.

Когда тот, кто с рупором, опять крикнул про славу, но уже их поганой армии – начали лететь камни и все, что люди могли бросить. У кого было нечего бросить, плевали не стесняясь, выкрикивали не ласковые слова, которыми украинский, как и русский, язык богат и знатен.

Знаете, после увиденого, я долго находилась под впечатлением. Некогда было ждать, чем закончится этот «привет» от президента, я сильно пожалела, что во время  «померанчевой» революции на нашей входной  двери, снаружи висела оранжевая ленточка, которую сын принес из школы.

Еще один пример. Отдыхая в Вижнице (Закарпатье), лопая великолепные белые грибы, которыми богата карпатская земля, слушала рассказ хозяйки, у которой жили.

Войска НКВД, во время войны и после, уничтожая бендеровцев, не отличались справедливостью и не жеманничали, мягко выражаясь. И казнили жестоко, и пытали, и детей  убивали, и женщин насиловали. Все, как они, - бендеровцы, оуновцы, власовцы.
Все  - хороши.

Поэтому – шутим.

Над закарпатским, небольшим поселением, затерянным где-то в горах, среди смерек, пронзающих небо, величественных полонин, - раздается крик.

Кто – то душераздирающе кричит и стонет.

Старый вуйко  вышел из своей хаты. Прислушался, огладил свои длинные усы, хмыкнул, и, не поворачивая головы, сразу уразумев ситуацию, крикнул соседу слева:
- Петро!
Ответа нет.
- Петро! Слышишь, Петро!
- Эге-ж.
Петро вышел из-за хаты в длинном фартуке, в котором свиней режут, с грязными, непонятно чем перепачканными по локоть руками.
- Шо ти хош,  Грыцю?
-  Петро, а шо ты делаешь?
- Москаля потрошу, вбити хочу.
- Так, может тебе  обреза дать? А то уж сильно верещит, от голосистый попался! Может, помочь тебе.
- Спасибо за участие. Сам справлюсь. И обреза не надо. У меня есть время и вдохновение..

Українська сіль.

Ох, дуже дякую, Грицю, за співчуття, за пропозицію,але:
пан має час і натхнення.

Следующий анекдот про современного вуйка (так называют старика, умудренного
опытом).

http://www.proza.ru/2013/06/09/29


Рецензии
Міріко, чесно кажучи, від Вашого анекдоту не тільки не хотілося посміхатися, а навпаки, хотілося плакати, - від усього цього скотства, який Ви описали. Ветерани - це святе. Вони пережили те, що нам і не снилося; і судити людей, ділячи їх на "червоних" (тобто, святих), і "білих" (тобто, несвятих, бо ж чорних!) - це абсолютно несправедливо.

А Україні - слава. І слава тим борцям, хто відстояв її.

Братислав Либертус Форум   08.06.2013 14:36     Заявить о нарушении
П.С.: Мушу кожен раз повторювати, аби не було непорозуміння: я - НЕ українець, і, тим паче, не москаль. Я - карел, представитель малого народу, про який Ви, можливо, і не чули. Є просто такий маленький народ в Карелії. Десь там, на Півночі, на межі з Фінляндією. Ото там і я, серед інших. А українську мову я вивчав, і навіть колись навмисне поселився на Західній Україні (в Хмельницькій області), аби пожити в країномовному середовищі, що дуже допомогло мені в оволодінні цією мовою.

Щасти.

Братислав Либертус Форум   08.06.2013 14:42   Заявить о нарушении
Ніякого права не маю когось засуджувати. Але, це мій, суто особистий погляд на болючі сторінки нашої історії.
Я теж пам?ятаю героїв, але не хочу. щоб брат йшов на брата.І презираю ту лють, з якою живуть представники того руху.Це моя громадянська позиція.
З повагою, і до Вашої пам’яті, -теж!
Й я шуткую, Братислав, щоб не плакати.

Мирика Родионова   08.06.2013 14:54   Заявить о нарушении
Й Карелію знаю,і, навіть була у Сегєжі, і люди дуже привітні. Я теж, не українка, -росйянка, але живу на Україні, і люблю свій край.Окремо дякую за такий прояв виховання і поваги до України і мови.Я ні в коєму разі не проти неї.9Це я про анекдот 9) Але, колись, дуже гнобили українську мову, це був своєрідний геноцид. І зараз, як і положено, за законами світу, ситуація повторюється -насаждається українська, і, знов, насильно! Тому, це - суто маятник. Я живу там, де українську ніхто не знає, так менй спокійнцше.
Братислав, я рада спілкуванню і практиці мови. Дякую. З посмішкою)))))!

Мирика Родионова   08.06.2013 15:06   Заявить о нарушении
Геноцид мов, які не є російською мовою - це є, і те, що українська мова возродилася - за це дякую Богові, тому що це надає мені натхнення вірити, що так само возродиться і карельська. В Україні, наскільки я знаю, українська мова стала державною одразу після розпаду Союзу, але деякий час була державною фіктивно, тому що її ще років з 10 продовжували ігнорувати, - і хто! власне ж населення України, українці, - і в деяких регіонах продовжують її ігнорувати, проявляючи тим неповагу до землі, на якій живуть...

Пишу це як карел, чию мову в Карелії тільки цього року признали державною. Скільки ще років (чи десятиліть?) мине, поки я зможу вільно говорити карельською, і не чути цю огидну принизливу фразу: "Я небя не понимаю! Говори по-русски!"...

Міріко. Не кажіть, що українську мову насаджують насильно. Це дуже боляче чути тим, хто мріє говорити рідною мовою... Людей десятиліттями гнобили, забороняючи говорити нею. А Ви кажете: потерпіть ще. Але якщо терпіти, то це переростає в ненависть... Закон є, але він не працює, виходить!... Хіба хочете, аби Вас ненавиділи тільки за те, що Ви (по суті) забороняєте українцям в Україні говорити українською мовою, хоча вже можна, нарешті??... Самі посудіть, логічно.

Просто спробуйте поставити себе на місце пригноблених. Як воно: на папері отримати свободу, а насправді - ні.

Братислав Либертус Форум   08.06.2013 15:41   Заявить о нарушении
Ох, Братислав, Ви мене не зрозуміли. Зверніть увагу ще раз, на те, що я написала вище. Я -росіянка і вільно володію украйнською, Ви-карел, і, хоч це і дивно, а теж грамотно ПШИТЕ українською. Але, я за такі відносини, щоб людині було зручно розмовляти, як вона звикла.І також за необхідні етичні міри, коли із співрозмовником -тільки його мовою.Я -за це, бо так мене виховали , користуючись російською мовою, І я проти суржіка, якім розмовляють украхнці.А таких-більшість.Це не мова, а презирство до неї, тому і відношення у людей таке.
Зустрінемося колись, і я Вам заспіваю ніжну українську пісню, дуже співучрю ураїнською мовою. І не буду думати і згадувати про те, що за одне слово російською мовою, можуть тебе принизити, не почути навмисне, і таке, інше...
Шуткуємо, Братислав!

Мирика Родионова   08.06.2013 15:59   Заявить о нарушении
Ні, суржик не є приниженням ні української мови, ні російської. Це - окрема мова, яка побудована на основі двох, - так само, як і будь-яка з визнаних мов на планеті. Усі на світі мови пов'язані між собою, - це нормально. Це - теж мова, і її треба поважати. Не дивлячись на те, що офіційно вона мовою не визнана. Карельська теж до цього року офіційно не існувала. Але ж вона була увесь цей час, не дивлячись ні на що.

Знаєте, у нас в Карелії, окрім офіційної карельської мови, є також іще два так звані діалекти: ліввиковська та людиковська мови. Десь там "наверху" ідуть дискусії, чи вважати їх діалектами карельської, чи окремими. Але саме населення вважає їх окремими мовами, і поступово до цієї ж думки схиляється і увесь світ. Так що залишилось небагато часу, коли і ці дві мови стануть в Карелії офіційними. Тим паче, що на цих мовах уже давно виходить місцева періодика, - незважаючи на те, що офіційно цих мов не існує. Власне, і сама українська мова не завжди існувала офіційно: якихось півтори чи дві сотні років тому її називали "простонародною російською". Але це не заважало українській мові існувати, і з тих часів вона майже не змінилася, - так що й невідомо, скільки насправді тисячиліть цій мові... Так само й з іншими мовами, що існують на території України. Адже насправді іх до семи, а та, що вважається офіційною - насправді є усього лише мовою Центральної України. В інших крайових регіонах говорять "іншими українськими", і вже одну з них нещодавно визнали офіційно: русинську мову. Тепер боряться за цугульську, аби вона теж була визнана офіційно. За нею наступна - бойківська та суржик. Ви до суржика ставитеся зверхньо лише тому, що, очевидно, живете якраз у тих краях. А спробуйте-но поговорити русинською чи гуцульською? Ви там навіть далеко не всі слова зрозумієте, не дивлячись на те, що володієте українською. Тим паче скажете, що вони речення будують "не по-людськи", і наголоси роблять не там. Але - це теж мови, і на цих мовах говорять уже багато поколінь: народжуються та помирають в них.

Славістика дуже цікава наука))). Тому я і адмініструю Балто-слов'янську сторінку ВІП (Відділу іншомовних перекладів) Компанії Месілома, а також головну сторінку ВІП, де ми і познайомилися з Вами))).

Братислав Либертус Форум   08.06.2013 18:11   Заявить о нарушении
На это произведение написаны 3 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.