Сон

Ми сиділи на траві і говорили про майбутнє. Ми пили яблучний сік і обговорювали усе, починаючи від звичайних смаків до душевних розмов. Було все, були сльози і сміх.
А далі, а далі не було нічого. Щось сталось, перемкнуло і життя показало іншу сторону. Нас не стало, залишилась лише я.
Мені потрібна була підтримка, а тобі потрібен був час. Мені потрібна була рука допомоги, а тобі хотілось розважатись.
Я плакала і сміялась, мені було водночас добре і в той же час дуже погано. Мені хочеться повернутись в момент нашого знайомства, але я згадую, що ти моя уява. Ти – мрія, якої мені ніколи не досягнути.
А чи треба взагалі? У мене своє життя зі своїми проблемами, зі своїми плюсами. Чи зможу я прийняти в нього когось і почати все по-іншому. Так дивно, але я п’ю яблучний сік і посміхаюсь. Я малюю на піску картинки і уявляю майбутнє. Але це майбутнє побудовано не з піску, треба щось більш стійке, в чому я буду впевнена. Я буду впевнена, що воно не розвалиться, що цю спорудку не розвалить інша людина. Нехай ця споруда буде не великою, але з часом с маленької хатинки стане щось дійсно велике. Туди я зможу покласти надію, дружбу, кохання.
Там я зможу спокійно читати книги і не думати, про те що діється навколо. Я зможу співати пісні, не думаючи, що хтось прочитає в них мої думки. Я зможу танцювати і не думати, що хтось зможе оцінити, адже усе, що я буду робити, буде лише для моєї душі. Може це якось  егоїстично, але так реально і від того усього йде таке світло.
Світло дає надію, що все те, про що говорю воно не сон. Воно все реальне і в якийсь момент сон стане дійсністю.