Час мина надто швидко...

Коли бачились вперше,він щось собі співав,а ще любив слухати геть різну музику, я-теж, а співати,жаль,ніколи не вміла. Тоді ще зовсім не знала,познайомилась й забула б ,та ні,зустріла знову й знову.
І коли бачимось отак несподівано час від часу, то, напевно, можемо багато що розказувати одне одному?
Коли так хочеш...
Так,я вже знала,що він багато працює. Знала, що самотній,не казав чому, я- не питала. Бо якби спитала, то зазіхнула б на його територію, знаючи напевно,що він - "одиночка", і цього ніколи б не простив.
Як дивимось якесь разом кіно, чи обговорюємо кліпи, то він грається з моїм волоссям...
Кажу: "Досить, бо ще закохаєшся в мене.А коли не ти,то я в тебе". Бо так завжди буває: хтось закохується в когось, завжди лише один.
І коли сидимо в напівосвітленій кімнаті, любимось, то знаю, що коли все скінчиться, то чутися буду ідіоткою за все це.
А як спогади пахнутимуть зсохлими квітами, а подіі різні прагнутимуть насильно відбутися. Напиши мені.
Бо вже після всьго,що відбудеться потім- спочити вже не буде коли. Треба буде бігти, наздоганяти витеклий час.
Як відчуєш тепло із середини, яке розливатиметься по тілу. наповнятиме по вінця, то знатимеш достименно- ти не один.
Ну а як будеш один, а я знову буду сумна,то захочеш,подзвони мені.
...ми ховаємось, ніби діти...