140 км

Буває так,  що за 72 години людина впивається в твоє серце і вже просто розумієш, що порятунку немає. Навіть якщо хочеш, навіть якщо до біса сильний і до божевілля до цього часу кохав іншу людину. Ти не здатен пояснити що та як. А головне – чому?  Просто магнетизм, просто хімія чи просто, можливо, доля? Ні ти, ні я не були першими, але вночі ми боязко тримали один одного за плечі. До речі, я за плечі, ти за талію, стегна, руки. А ще, пам’ятаю, якось уві сні почав себе безжально чухати за носа, я ледве руку твою приборкала, до волі сильним ти народився, але ж не дарма я тренуюсь щоранку. В цьому світі або ти сильна, або тебе зжеруть. На роботі, в універі чи коханий мучачик, який по суті є лиш м’ясом, як казала Карпа. Я сильна, я переживу. У тебе там інша, можливо, велике кохання. А я вже звикла виявлятись непотрібною, навіть не торкає,не бісить, не зачіпає, не хвилює, не тривожить, не займає, не гризе, ну мучить,  не свердлить і навіть не трахає.  Ти лише один із всіх. Або єдиний серед всіх.  До чортиків хочу, щоб вона тебе поважала, кохала і ще гарно годувала.  Тому що я в силах запропонувати лише прогулянки раз на тиждень Києвом, чи, можливо, Житомиром. Проїзд за 40 гривень та холодний обід.
Сподіваюсь, ти був щасливий у ті суботу та неділю. Сподіваюсь, будеш щасливим і в наступні. А я сиджу і їм «Дорболю» і довблю клаву їдкими буквами, словами, реченнями та напіврифмами.
Ще о восьмій ранку я знала, що це останній день наших обіймів. Не розуміла чому, але чітко це відчувала. Ніби ти вже ніколи-ніколи-ніколи не посміхнешся цією до чортиків теплою посмішкою і не стиснеш мене мужніми руками. І нехай я завжди кохала лише одного його, відтепер і назавжди ти в мені, а я хочу бути в тобі. І начхати, що у тебе в серці вже давно живе інша. Давай заб’ємо на них разом, чоловіче! Давай викинемо на смітник усю цю біль, страждання та звинувачення без причин. Давай просто будемо щасливими. Ти і я. А вони нехай гризуть собі лікті, розривають животи та дряпають спини. У майбутньому маємо бути лише ти, лише я.
Я хочу бути з тобою, щоб ти гладив мій живіт і цілував щоки. Тримати тебе за руку 7 днів на тиждень, кохатися у темряві та при сяйві сонця. Десь у ліжку чи міському туалеті. Робити тебе найщасливішим, кусати, щипати, іноді вичитувати та бути слухняною. Дуже рідко слухняною, але все ж таки. Я пропоную тобі цілунки вночі, млинці на сніданок, кохання всього лиш на все життя.
Чоловіче, ти увірвався в клітини мого головного мозку, в мої артерії, капіляри, всі органи та волосинки на тілі. До біса твоє «неможливо», до уваги моє «необхідно». Тому що десь там є ти, десь тут є я. А маємо бути «ми».