Так судилося ч. 4 украинский язык

                4.

      Увечері дівчата, як і домовилися, пішли до клубу. Наталка дивувалася: коли це Тетяна встигла розвідати туди дорогу? Хоча, мабуть, знайти шлях до дискотеки – це вже й не так важко, адже уся молодь йшла у тому ж напрямку, а коли вони підійшли ближче, то й почули звуки музики. Дівчата зайшли до будівлі, яка не дуже відрізнялась від інших, та всередині все виглядало зовсім по-іншому. В напівтемряві блимали  та мерехтіли кольорові світлові ефекти, а музика лунала з кожного куточка приміщення.
- Наталочко, ти дивись, скільки тут молоді! – звернулась до подруги Тетяна, намагаючись перекричати гучні динаміки.
- Так, багато. Я навіть не знаю, чи вистачить нам тут місця.
- Звісно, вистачить! Ходімо!
   Тетяна за руку потягла Наталку до кола танцюючих. Наталі тут сподобалось: тьмяне світло створювало якусь м’яку, затишну атмосферу; музика, що спочатку здалася надмірно гучною, заряджала енергією та піднімала настрій. Те, що її тут ніхто не знав, знімало ніяковість та сором’язливість. Наталка побачила, що для  кожного тут існували лише ритми та індивідуальний запал; кожен віддавався музиці, не помічаючи оточуючих. Це їй додало впевненості і Наташа зробила те ж саме: не стримуючи своїх емоцій, забулася в танці. Про те, що тут можуть бути її рятівники, вона навіть не згадала…
            Та даремно Наталка гадала, що на неї ніхто не дивиться. Вже давно її було помічено серед натовпу. З того моменту, як вони з Тетяною зайшли до зали, за нею спостерігали дві пари карих очей…
- Привіт! – почули дівчата позаду себе.
- Можна приєднатися до вашої компанії? – Наталка з Тетяною озирнулись і побачили двох юнаків, що також рухались у такт пісні. Хлопці були стрункими та гарними.
- А що, ми місце біля себе не викупляли! – крикнула Тетяна у відповідь, усміхнувшись.
- Мене звати Олексій, а це мій товариш Микола. – відрекомендувався блондин з блакитними очима. Інший хлопець був більш смуглявим, мав каштанове волосся та сірі очі.
- А я Тетяна, а це моя подруга Наталка.
- Раніше ми вас тут не бачили! – намагався перекричати музику Микола.
- Так, ми приїхали тільки вчора ввечері. А ви тут давно? А на дискотеці часто буваєте?
- Ми тут вже тиждень. На дискотеці «відриваємось» щовечора. Але таких красунь тут ще не було!
- От, скажете таке! – намагалась зніяковіти Тетяна.
- А чого це твоя подруга така мовчазна? – спитав у неї Олексій.
- Та це вона ще від шоку не відійшла! Знаєш, що з нами сьогодні трапилось? Наталка ледь не потонула!
- О, так це була вона? Я чув, люди говорили.
- Тут так швидко розповсюджуються чутки? – спитала Наталка.
- Ну, нарешті я почув твій ангельський голос! Так, селище маленьке, людям робити нічого, окрім як смажитись під сонцем та теревенити, от вони від нема чого робити  і тренують язики. А тут такий привід! Так що сьогодні, мабуть, у них не тільки тіло, а й язик підсмажився! А куди поділись чоловіки, що спасли тебе? – поцікавився Олексій.
- Не знаю. А що, повинна знати?
- Та ні, просто подумав: як це вони не скористалися приводом для знайомства. Я б нізащо не випустив такого шансу! Шкода, що нас не було поруч! Мені б хотілося бути твоїм героєм!
- Знаєш, Олексій, краще, щоб нікому не знадобився такий героїзм! – відповіла Наталка.
- А як ти тепер почуваєшся? – спитав Микола.
- Як? - нормально. Тільки підозрюю, що буду боятися плавати. Та й нічого, на мілині поплескаюсь!
- Давайте не будемо згадувати погане! – вклинилась у бесіду Тетяна. – Краще давайте танцювати!
 У цей час жвава гучна музика скінчилась і зазвучала мелодійна пісня.
- А ось і повільний танець! Дозвольте! – сказав Микола та протягнув руку Наталці.
       Наталя розгублено подивилась на подругу, але ту вже запрошував Олексій. Дві пари приєднались до танцюючих.
- Чому ти така сумна та мовчазна? – спитав Микола Наташу під час танцю.
- Чому сумна? Ні, мені тут весело. А мовчазна, тому що мені важко спілкуватися з незнайомими людьми.
- Чому з незнайомими, ми ж познайомилися! – пожартував хлопець.
- Ти ж знаєш, про що я! Взагалі-то, я  не дуже люблю, коли на мене звертають увагу. Я люблю бути непомітною.
- З твоєю вродою тобі це не вдасться!
- Чому ти так кажеш? Я - звичайна дівчина, нічим не гірша, але, я вважаю, і не краща від інших. Та й взагалі, для кожного є свій еталон вроди. Як можна його виміряти? Те, що для когось ідеал, для іншого може бути посередністю, а може, навіть і гірше! Та й взагалі, я вважаю, що врода лише заважає спілкуванню.
- Он  як? Чому?
- Так. Іноді в людині бачать лише зовнішність, але ж набагато важливіше душевна краса. А врода не дає можливості об’єктивно оцінити інший бік людини: його розум, доброту, щедрість, безкорисність та багато інших чудових рис. Буває й так, що все це в людині є, але воно може бути нікому не потрібно, тому що люди сприймають і захоплюються лише її зовнішньою красою. Якщо ж цих рис нема, то для чого тоді приваблива зовнішність? Оточуючі знову ж таки захоплюються вродою, не замислюючись: а що ж всередині людини, якою вони милуються. Так, Бог наділив її вродою, але ж не дав внутрішньої краси! І, схоже, сама ця людина не замислюється над своїм внутрішнім світом. А щодо вроди, то це ж не її особисті досягнення, чи не так? Тоді чим же їй пишатись, а людям захоплюватись? Також є люди дуже добрі, але не дуже вродливі, то оточуючим і діла немає до душевних якостей цих людей. Ніхто навіть не проявить до них інтерес. Ні, звичайно ж є ті, хто знає і любить цих людей, але ніхто з незнайомців не підійде до них просто так з пропозицією познайомитись і поспілкуватись, тому що ніхто не захопиться їхньою вродою, а внутрішню красу хіба можна побачити на відстані, не поспілкувавшись? Я вважаю, що вислів «Краса спасе світ» трактується трішки не так! Я вважаю, що тут малася на увазі краса внутрішня, душевна. А у нас ці слова вимовляють на всіляких конкурсах краси, де конкурсантки не завжди блищать розумом, не те, щоб бути красивими внутрішньо.
- От яку філософію ти тут розвела! Слухай, мені аж страшно спілкуватися з тобою! «Рознесеш» і мене в пух і прах, як тих учасниць конкурсів краси!
- Ні, ти не подумай, що я маю щось проти учасниць цих конкурсів! Я впевнена, що й там є багато дуже достойних дівчат. Але ж теоретично, може бути так, що якась дівчина неабиякої вроди  виявиться стервом тоді, як усі нею так захоплюються? Хіба красуня не може бути просто Барбі, просто красивою оболонкою, за якою нема нічого, окрім амбітності та вимоги уваги до себе? А всі: «Красуня, божество!»… Оце й прикро...  Але, вибач, я щось трохи розговорилась, – осіклася дівчина. - Не лякайся, це просто на мене щось найшло. Можливо те, що сьогодні я ледь не загинула. І  це заставило мене замислитись над плинністю життя, що може обірватися так раптово в той час, коли ти ще нічого не досяг! Як та Барбі. Гарна оболонка, а усередині – пустота! А мені хотілося б, щоб люди судили про мене по моїм досягненням, вмінням, по моїм вчинкам і по моїй душі.
     У цей час гучно заграла весела ритмічна музика.
- Давай не будемо сумувати, гаразд? Ось і повільний танець скінчився, як знак того, що треба веселитись! – сказав Микола.
- Давай спробуємо!
І четвірка знову була разом та рухалася одночасно з усіма.