Так судилося ч. 5 украинский язык

                5.

Навкруги линула гучна музика, молоді люди віддавалися її ритмам, але двоє знаходились осторонь та не зводили примружених очей з четвірки танцюючих. Це були Ашот та його товариш. І, звісно, спостерігали вони за двома подругами та за їхніми новими знайомими.
- Ну що, може підійдемо? – спитав у Ашота його товариш.
- Ні, не хочу! Ти ж чув, як вона мені відмовила, а сама прибігла сюди ще й з сопляками танцює!
- Ну, для неї ці сопляки – її ровесники! А ми вже якраз для них застарі! Що будемо робити?
- Побудемо ще трохи! Подивимось, до чого це знайомство приведе!
- А якщо з дискотеки вони підуть разом? Що тоді?
- Я ще не знаю! Не знаю! – «відрізав» хлопець. - Але зараз - прошу, не чіпай мене Тимур!
Ашот був не тільки не в гуморі, але й знаходився в явно дратівливому стані.
- Гаразд, якщо тобі подобається займатися мазохізмом, що ж, будь ласка, спостерігай, – сказав йому товариш, вирішивши більше не чіпати друга.
        Деякий час вони стояли мовчки, просто спостерігаючи за тим, що відбувається на танцмайданчику. Та ось вони помітили, що Наталка поглядає на подругу з натяками йти додому. Але Тетяна перебувала в такому запалі, що навіть не помічала Наталчині погляди: до кінця дискотеки ще було достатньо часу і дівчина хотіла його використати «на повну». Наталя перепросила в хлопців за те, що хоче поговорити з подругою наодинці. Дівчата відійшли вбік, опинившись неподалік від пункту спостереження двох чоловіків, але не помітили своїх рятівників.
- Слухай, Тетянко, щось я не дуже добре себе почуваю, - сказала Наталка, - можливо, даються взнаки сьогоднішні події, нервовий стрес, тощо… Давай вже підемо звідси?
- Ти що, подруго! Ми тільки-но познайомилися з такими чудовими хлопцями, а ти даєш ходу? Я не згодна так швидко тікати! Я ще хочу веселитись! Я ж іще не натанцювалась досхочу!
- Танюшо, ну що ти все «Я» та «Я»? А може, давай подумаємо про «Ми»? Давай якось рахуватися одна з одною? Я пішла тобі назустріч, прийшовши сюди, а тепер ти зроби крок! Я обіцяю, завтра ми ще відвідаємо цей заклад, а на сьогодні досить! Будь ласка!
- Ой, ну й зануда ж ти , подруго! Гаразд, але це тільки тому, що сьогодні з тобою таке сталося, і що, можливо, ти дійсно погано почуваєшся! А що ми скажемо хлопцям?
- А давай підемо по-англійськи, не прощаючись!
- Ну, не знаю. Щоб вони за це не образилися на нас! Можуть не так зрозуміти.
- Та нехай розуміють, як хочуть! В мене немає настрою пояснювати їм, чому ми так рано йдемо.
- Знаєш що, подруго, ти, якщо не хочеш з ними спілкуватись, стій тут, а я піду до них та й усе їм поясню! А ти почекай, добре? – крикнула Тетяна, коли вже була на півдорозі до юнаків.
       Наталка лишилася сама серед натовпу. Насправді ж вона не відчувала втоми. Просто вона ще ніколи не знайомилася з хлопцями, яких зовсім не знала. Зовсім! Адже у селі, навіть якщо ти комусь і не відрекомендований, та все одно щось знаєш про цю людину: де живе, хто її родичі. А через родичів можна про будь-кого дізнатись. А сьогодні вона ще була не готова прийняти це знайомство. Їй було і цікаво з цими юнаками, та водночас вона не знала, як поводитися з ними. Їй  не хотілося, щоб вони були дуже нав’язливі… і хоча на даний момент межу вони не переходили; та хто знає, що може бути далі? Також вона боялася щось не так витлумачити, образивши їх своїм різким словом, боялася, що вони можуть не сприйняти її таку, яка вона є насправді. Саме тому вона налаштувалася на втечу.
- Привіт, як справи? – почула Наталка біля себе. Вона повернула голову, хоча була впевнена, що це не до неї.
- Бачу, ти таки вирішила скористатися моїм запрошенням? – прямісінько коло неї стояв Ашот.
- Привіт, – не знала, що відповісти налякана дівчина. Вона шукала очима Тетяну, але не змогла її знайти серед натовпу.
- Ні, знаєте, ми тут ненадовго! Я…я вже збиралася йти! Я просто чекаю на подругу! Зараз вона прийде і ми підемо! – від хвилювання у Наталки тремтів голос. От, Тетяна, втягла її у халепу! Не хотіла ж вона сюди сьогодні приходити!
- Та чого ти така знервована? – помітив стан дівчини Ашот. – Я ж тебе не вкушу? Якщо не хочеш танцювати, то, може, я проведу тебе додому?
- Ні, ні, не треба! – поспішила відмовитись дівчина, - зараз я дочекаюся Тетяну та й підемо з нею вдвох!
- Таким красуням не годиться ходити поночі самим! У королев повинна бути свита!
- Дякую за комплімент, але ми все ж таки самі…
- Знову – самі? Вдень – самі, ввечері – самі… Ви зовсім нікого до себе не підпускаєте? Так не можна! З людьми потрібно спілкуватись! – Ашот зробив вигляд, що не знає про юнаків, з якими танцювали дівчата.
- А от і ми! – почула Наташа бадьорий голос подруги, - ти не втомилась чекати?
       Наталка не зрозуміла, що значить «ми»? Вона глянула в бік Тетяни і побачила поряд з нею Миколу та Олексія. Тільки цього бракувало! Дівчина перевела очі на Ашота, не знаючи, що йому сказати. Що він про неї подумає? А втім, хіба повинна вона перед ним звітувати? Хіба їй потрібно виправдовуватись? Врешті решт, вона вільна людина! От тільки не можна сказати, що вона йому нічим не винна, бо таки завдячує йому своїм життям! Але ж не для того він її рятував, щоб вона все своє подальше життя відчувалася винною та вдячною? Але Наталку  заставило зніяковіти те, що її збираються провести хлопці у той час, коли вона тільки-но відмовила своєму рятівнику. І як вона доведе Ашоту, що вона й гадки не мала про наміри своєї подруги відносно нових знайомих?
               Тетяна побачила Ашота та із зацікавленістю глянула на подругу. На хвилину настала тиша (звичайно, якщо це мовчання серед гучних звуків музики можна назвати тишею).
- Що за німа сцена? – першою прийшла до тями Тетяна. - хлопці, знайомтесь, це – Ашот, Наталчин рятівник. А це, - показала на нових знайомих, - Олексій та Микола.
- Дуже приємно, - вимушено відповів на привітання Ашот. Ці сопляки псують йому усі карти! Та йому не потрібно цього показувати! Він потис їм руки. – Як справи?
- Все чудово, дякуємо!
«Ще б у них було не чудово – весь вечір з дівчатами протанцювали! Вискочки! Вилупки малолітні!» - з гіркотою подумав Ашот. А вголос сказав, щоб підтримати розмову і водночас прояснити для себе деякі моменти:
- Чого йдете так рано з дискотеки? Давно знайомі з Наталкою та Тетяною?
- З дівчатами познайомились сьогодні, бо вони сьогодні тут вперше. А Наталка щось недобре себе почуває, збирається йти, то ми проведемо. – сказав Олексій. Хлопцям Ашот теж не дуже сподобався. Мабуть, вони таки відчули у ньому суперника.
Ашот зробив байдужий вираз обличчя та сказав безбарвним голосом:
- Що ж, хай щастить! До побачення, дівчата! – кинув він мимохідь та пішов геть.
- Що це було? – спитала Тетяна у подруги на вухо. – Що він тобі говорив? Як ти з ним зустрілася?
      Наталці дуже кортіло поділитися з подругою тими страхами, яких вона натерпілася, чекаючи на неї. Та не могла ж вона усе це розповідати при хлопцях!
- Не зараз! – одними губами відповіла вона. –Давай поговоримо вдома!