Навить премия не в радисть

Навіть премія не в радість…
…Хоча Ужгородом пливла весна, але ще не було тепла.   
У найбільшому залі області – музично-драматичному театрі – зібралася культурна еліта краю на подію радісну: вручення премій за досягнення в галузі літератури, образотворчого мистецтва, композиторського за минулий рік.
В жанрі прози премію імені Федора Потушняка присуджено мені. Вісім років тому я вже отримував таку відзнаку за роман «Сльози Святої Марії». Зараз же відзначено мій інший твір – художньо-документальний роман «Дерево на вітрах».
Література у їхніх списках значилася на початку, тож на сцену першим викликали мене.
Я вийшов, але втомлено, ніби з далекої-далекої дороги тільки-но вернувся. Бо, якщо чесно, якоїсь великої, особливої радості в мене та нагорода не викликала.
 Ступив під світло софітів, під жерла телекамер до перших керівників краю. Голова обласної адміністрації вручав диплом, в голова обласної ради – конверт.
– Чого ти такий сумний? – раптом спитав голова ОДА, який  мене знав, як і голова облради. На їхніх обличчях цвіли посмішки.
Зал завмер у очікуванні: що відповім урядовцям-посадовцям?
Я анітрохи не хвилювався. Спокійно і прямо подивився на одного, потім на другого, узяв від них папірці, а від дівчинки-красуні – квіточку, та й попрямував зі сцени.
Хіба вони зрозуміють, що які радощі мої груди мають розпирати, коли повість, за яку отримав нагороду, я написав ще 26 років тому? І вийшла вона аж зараз, і то не за фінансової допомоги тієї ж влади, а за спонсорські кошти моїх приятелів, які мають якийсь дрібний бізнес і скинулися письменникові? Інакше б ще десятки літ і далі пилюкою припадала. Якщо б я цю свою гірку історію зараз зі сцени сказав – хіба воно б щось врятувало, змінило? Просто зіпсував би свято іншим.
Читачі хвалять твір. Телефонують, при зустрічах щиро кажуть. Навіть не чекав на це. Мені приємно.
Але скільки міг я написати ще кращих, аби за свої літературні труди міг жити і прожити? Не чиновником усе своє життя скніти, а справі моєї душі його до останку віддати – творчості?..
Владоможцям же фіолетово до бід народу, а тим паче до письменницьких...
          2012 рік