Так судилося ч. 11 украинский язык
Після сніданку баба Леся розказала Наталці, де можна придбати купальник та як дістатися до пляжу. Дівчина вибрала собі одяг із валізи, залишеної чоловіками: для пляжу їй сподобався яскравий сарафан. Взагалі, якщо бути відвертою, ще вчора, коли Наташа хотіла спалити ці речі, вона не могла й подумати, що вони коли-небудь їй можуть сподобатися. Але під впливом слів баби Лесі дівчина інакше подивилася на цю ситуацію, і по мірі того, як вгамовувався її гнів, вона все з більшою цікавістю роздивлялася одяг, залишений для неї. І от сьогодні вона спіймала себе на думці, що усі речі були не просто гарними, вони були навіть вишуканими. Це не якийсь там ширпотреб («ширнетреб», як вони сміялися з Тетяною), це гарний і, напевне, дуже дорогий одяг (цікаво, де чоловіки могли його дістати тут, у незнайомих для них місцях?). Навіть такі молодіжні речі, як джинси, виглядали добротно, одразу було видно, що це фірмова річ, а не якась китайська підробка, якими зараз заполонили ринок.
Наталка витягла з однієї із пачок стодоларову купюру (для неї це були великі кошти. Вона не могла й подумати, що колись буде тримати у руках іноземні гроші, які останнім часом набули такої популярності. Їх навіть її батьки не мали! А от вона тепер їх має… багато… Навіщо?..) Дівчина замотала головою, ніби хотіла витрусити із себе гнітючі думки, що знову почали вкрадатися у мозок, та підійшла до дзеркала. У новому сарафані вона здалася собі привабливою принцесою. Раніше вона не вважала себе красунею, тому їй було ніяково навіть перед собою за таку зухвалість… Вона повертілася трохи вліво-вправо, потім показала своєму відображенню язика та вибігла з кімнати.
- Бабуню, - звернулася Наталка до старенької, коли вийшла надвір, - а ви не знаєте, як мені обміняти ці гроші? – показала долари, які тримала в руці.
- Ну й красуня ж ти! – замилувалася бабця вродою дівчини. Та щоб «не вганяти її у фарбу», поквапилася відповісти на запитання.
- А біля магазину побачиш поштове відділення. Там же буде і відділення банку. Зайдеш усередину, а там спитаєш у людей. Тільки дивись, не міняй з рук! Тільки у віконечку! Бо я чула, що, трапляється, людей обманюють. Зрозуміла?
- Дякую за пораду! Ну, то я побігла?
- Біжи, дитино, нехай Господь благословить! – проказала старенька та перехрестила дівчину услід.
Свидетельство о публикации №213071401539