Так судилося ч. 14 украинский язык

                14

- Чому ти нічого не хочеш мені розповісти? – допитувалася Тетяна у подруги.
Наташа  сиділа мовчазна та зажурена, а в її пам’яті  повставала довгоочікувана зустріч з подругою…
      …Дуже вчасно Наталка  прийшла додому: Тетяна якраз збиралася кудись іти, а ключ від кімнати, звичайно, забрала б із собою. Тоді б Наталці прийшлося спілкуватися із хазяйкою, а цього вона поки що бажала уникнути. Тетяна ж, побачивши подругу, заверещала, мов навіжена, та кинулася її обіймати. Потім засипала питаннями та одночасними розповідями про своє перебування тут. Із розмов з дівчиною Наталка  дізналася, що Тетяна нікому не сказала про її зникнення. З одного боку, це добре, а з іншого – дівчину трохи здивувало те, що Тетяна віднеслася до цього так легковажно.
- Танюшо, а якби я була хвора або поранена і потребувала допомоги, і від кожної години, навіть хвилини залежало моє життя? – допитувалася дівчина.
- Та перестань, я ж знала, що з тобою усе гаразд. – почула у відповідь.
- Як це – знала? – стривожилася Наташа .
- Ну, я маю на увазі – я ж відчувала, що ти – жива-здорова, що усе нормально! – відмовилася Таня.
- Як це ти відчувала? – не могла зрозуміти Наталка.
- Ну, ми ж з тобою подруги з дитинства, і якби тобі щось загрожувало, то я б це відчула! - ретирувалася дівчина.
- Гаразд, - не захотіла продовжувати цю тему Наталка , - добре, що усе закінчилося, і що ніхто нічого не знає.
- Так і я ж нічого не знаю! – хлиснула Тетяна подругу по коліну. - Ти ж так і не відповіла на жодне з моїх питань!
- Та ти ж і не готова була слухати мої відповіді! –відмовила на це Наташа , насміхаючись із балакучості Тетяни. - Хіба я могла тебе перервати? Ти ж мені так детально намагалася доповісти, як ти тут провела час, що спинити тебе змогла б тільки ядерна війна! Та й ту, мабуть, ти не одразу б і помітила!
- То правда - люблю поторохкати! Але тепер твоя черга. Розповідай! – приготувалася слухати дівчина.
- Так ти ж, здається, десь збиралася іти, а моя розповідь займе час!
- А, нікуди не піду! – Тетяна рішуче махнула рукою. - Я міняю свої плани!
- Можеш не міняти, зараз я нічого не буду розказувати, вибач, – відповіла Наталка .
- Як це – вибач?! – обурено здивувалася подруга. - Як це – вибач?!! Я все одно вже нікуди не пішла, так що не викаблучуйся! Розповідай, адже я від тебе не відчеплюся!
- Танюшо, давай потім…
І от тепер Тетяна намагається витягти із Наталки детальну розповідь, а та в свою чергу занурюється у власні думки та спогади…
- Ну і чого ти мовчиш? Ніби я тобі і не подруга зовсім! – теребила подругу Тетяна.
- Танюшо, - нарешті сказала у відповідь Наталя, - я тобі усе розповім, обіцяю, та тільки не зараз.
- А коли? Я ж згорю від цікавості! Ти смерті моєї хочеш?
- Танюшо, потерпи трішечки, дай мені зібратися з силами, щоб усе пережити знову.
- «Щоб пережити знову», - передражнила Тетяна подругу. – заінтригувала, а тепер мовчить! Ну, гаразд, трішки почекаю, але – запам’ятай – недовго! І, можливо, сьогодні ввечері мій терпець урветься!
- Сьогоднішній вечір я обіцяла Миколі з Олексієм.
- Ну, от і добре, а після дискотеки – то крайній час! Все, терпінню – край!
- Таню, сходиш зі мною в одне місце? – Наталка  пропустила мимо вух Тетянині слова.
- В одне місце? А куди це? – проявила інтерес подруга.
- Це дім, де я жила ці дні.
- Ну, звичайно, я з цікавістю подивлюся на цей будинок, та навіщо тобі туди ходити? – здивувалася Таня.
- Розумієш, там живе одна бабуся - хазяйка будинку. Вона, мабуть, буде хвилюватися, якщо я не прийду…
- Та чого це їй хвилюватися? – перебила Тетяна подругу, - А-а, так, ти ж їй, напевне, гроші винна за ті дні?
- Ні, мої дні оплачені. Просто, я не хочу так зненацька зникати… знаєш, вона така цікава людина. І дуже добра… Та й речі потрібно забрати.
- Ух, ти! – здивувалася дівчина, - у тебе там ще й речі десь узялися? Слухай, а де ти взяла гроші на речі, за кімнату? Усі ж гроші лишилися тут?
- Я все тобі розповім! Потім… А піти туди я б хотіла прямо зараз. Ти ж і так уже змінила свої плани, чи не так? – запитливо підняла Наталка  брови.