Так судилося ч. 15 украинский язык

                15

- Ой, бабусечко! – загукала Наталка  до баби Лесі, коли вони з Тетяною зайшли у двір. Бабця якраз сиділа на ґанку у затінку. – Знайомтеся, це моя подруга Тетяна, я вам про неї розповідала!
- Ну, здрастуй, дівчино. – звернулась старенька до Тетяни та повернулась у бік Наталки. – Отже, знайшла свою подругу?
- Так, бабуню, знайшла! Так усе чудово вийшло, якось само все склалося!
- А так часто буває – це Господь нам допомагає! Бачиш, і тобі допоміг, отже, і надалі у тебе все буде добре! Тільки добро – знай це! Повторюй собі сотні раз на день: «тільки любов, і тільки добро!», і навкруг тебе також буде тільки любов і тільки добро!
- Так, бабуню, сподіваюсь – так і буде. Бабуню, я – за речами. Дякую вам за все. Ви мені дуже допомогли! – з ніжністю сказала Наталка  і легенько обняла стареньку.
- Та що ти… Шкода мені, звичайно, що кидаєш мене, та що ж вдієш? Так повинно бути… - із сумом у голосі промовила та. - Ну йди, збирайся, не буду тебе вже затримувати…
- Та що мені збиратись? Усе у валізах зібрано. Таню, - звернулась до подруги, - почекай, я швидко! – і побігла до кімнати за речами.
      Баба Леся лишилася надворі, з якоюсь недовірою поглядаючи у бік Тетяни. Тетяна ж у свою чергу роздивлялася навкруги з прискіпливістю, притаманній людям, що полюбляють скрізь пхати свого носа, вважаючи, що без них, мабуть, і життя б навкруги зупинилося. Однак дитяча безпосередність дівчини та цікавість, з якою вона заглядала у кожний куточок подвір’я, викликала на обличчі старенької легку посмішку…
- Ну от, і все. – сказала Наталка , вийшовши із будинку. - Давайте присядемо ось тут… - показала на місця біля столу і сама присіла біля старенької, – посидимо на доріжку… - трохи помовчала і сказала: - Бабуню, я вас ніколи не забуду! Дякую Вам ще раз за все-за все!
Наталя знову обійняла бабу Лесю і помітила, що у тієї на очах блиснули сльози.
- Бабуню, ну що ви?
- Та так, нічого… Прикипіла я до тебе, дитино… Ти приїзди до мене, коли зможеш… коли схочеш – і приїзди… добре?
- Гаразд, тільки не плачте! Я, можливо, до вас іще навідаюсь до від’їзду! Не сумуйте, будь ласка… - погладила стареньку по плечах, заглядаючи в її зморшкувате обличчя. А потім тихо додала:
- Ну все, нам треба йти…
      В цей час, інтенсивно махаючи пишним хвостом, підбігла Жучка.
- Ой, Жучко, - сказала весело Наталка, - і ти прийшла зі мною попрощатися?
      Собака, підійшовши ближче, лизнула руку Наталки.
- Ну, гаразд, досить, гарна дівчинка… - сказала Наталка Жучці, потім звернулася до старої, - до побачення!
- Ходіть з Богом! – відповіла бабця.
- До побачення! – попрощалася Тетяна.
- Бувайте здорові! – торкнулася Наталка руки старої та й поспішила, щоб самій не розплакатись.
     Баба Леся нишком перехрестила Наталку у спину та й присіла біля будинку.