Так судилося ч. 16 украинский язык

                16

       Вони сиділи вдвох на одному ліжку і Тетяна, затамував свій подих, слухала розповідь подруги, адже для неї це було цікавою пригодою. Та одного лише вона не могла збагнути: чому Наталя відмовлялась від пропозиції чоловіків? Адже така вдача прийшла в руки дівчини, а вона цим така розчавлена. Ні, ніколи Тетяні не зрозуміти свою товаришку! Вчиш її, вчиш, а вона все одно за своє!
- Дурна ти, подруго! – зробила висновок Тетяна. – Вигоди своєї не розумієш! Я тут навиворіт викручуюся, щоб хтось заможний мені, нещасній, увагу приділив, а до мене самий дріб’язок чіпляється! Тобі ж щастя саме в руки прийшло, а ти розкисла, мов хлібний м’якуш у воді!
- Таню, ось це ти називаєш щастям?!! Моє безчестя, мою зневіру? – не могла повірити власним вухам Наталка . Її погляд був наповнений здивуванням і гіркотою.
- От, дурна! Чому ж ти така непрактична? – доводила свою думку Тетяна. - Яке безчестя!? Зараз вже цнота не має такого важливого значення, як колись! Хоча й раніше якось умудрялися люди розважитись тихенько, ти що ж думаєш, що на землі завжди жили одні святоші? А в наш час – це вже взагалі архаїзм! Тобі треба було розважитися з хлопцями по повній, було б хоч що згадати! А ти… – е-ех, - махнула дівчина рукою. – Звичайно, їм прийшлося до хитрощів прибігти, аби тільки свого досягти, а кому від цього гірше?! – продовжувала вона, – скажи, кому? Лише тобі! Я б, якщо відверто, погодилася б  на їхню пропозицію одразу! Так ніхто ж не пропонує!!! – заздрила Тетяна. - А тобі так поталанило!..  Ну, чому саме тобі-і! – захникала дівчина. І в цей час вона таки пожалкувала, що запропонувала подрузі поїхати з нею.
- Слухай, - підлесливо заговорила Тетяна та посунулась ближче до подруги, - а ти будеш мені давати поносити одяг, що вони залишили тобі?
- Таню, у тебе зараз в голові лише одяг? – вже й не здивувалася Наталка . – Звісно, бери… - безбарвно відповіла вона та знов занурилась у свої думки.
      А думала зараз Наталя про те, чи може вона все розповісти батькам, а що, можливо, потрібно приховати. У неї ніколи не було від батьків таємниць, тому зараз для неї це був важкий вибір. Звісно, вона знала, що батьки її завжди підтримають, але чи зможуть вони змиритися з тим, з чим прийшлося змиритися їй, Наталці…
       Тетяна з захопленням почала приміряти нові Наталчині наряди, увесь час здіймаючи галас при вигляді нової гарненької сукні, а Наталя все була в роздумах. Нарешті вона для себе вирішила: батькові вона може поплакатись на свою долю, а у мами хворе серце, тому Наталка  не буде її засмучувати! Мама не повинна знати про сумну долю своєї дочки… Не повинна, і – крапка!
       Прийнявши рішення, дівчина  ніби скинула з себе тяжкий тягар: тепер вона знає стратегію своєї поведінки вдома!
- Танюшо! – звернулася до подруги, яка в цей час продовжувала примірку нових речей. - Ти розумієш, що моя розповідь була тільки для твоїх вух? І що про це більше нікому не треба знати!
- Ну, ти мене вже геть за базікало вважаєш? – немов обурилася Тетяна, але продовжувала передивлятися речі.  – Що ж я, хіба не розумію, що ти б не хотіла розголосу?
- Я не знаю, що ти розумієш, а от таки не ображайся, - побазікати ти любиш!
        При цих словах Тетяна  опустила руки, в яких тримала кофтинку, та подивилася на Наталку, але та продовжувала говорити, не реагуючи на докірливий погляд подруги.
- Ти просто можеш без усякої задньої думки та й торкнутися цієї теми, а далі вже тебе понесе… Ти, будь ласка, запиши собі десь на підкірку, що розмова про це – табу! Гаразд? Зможеш так?
- Ну, а – що? Я зможу! – ледь не била себе в груди Тетяна, але на мить замислилась, і вже тихо сказала - …в усякому випадку, я постараюся… - і сіла на край ліжка біля Наталки.
- Будь ласка, постарайся…, - відповіла Наталка  і обняла свою подругу. – А зараз нам треба збиратися. Я ж тобі казала, що пообіцяла перед від’їздом зайти до баби Лесі, а ще треба зустрітися з Миколою та Олексієм. Так би мовити, візит чемності.