Машина 1

В усипальниці було тихо й темно. Вона лежала у труні, скрестивши руки на оголених грудях. Її тіло не було так само холодним, як тіла мерців, що лежали в трунах навколо. Слабке клекочуче дихання із труднощами виривалося із її легень.
Вона б із радістю померла... Та не зараз... Не тут! Їй ще належало помститися. Убити. І впевненитися у тому, що ця людина... Ні, не людина! Тварюка!!! Подохне... Згниє, заливши підлогу довкола своєю бридкою смердючою кров'ю зрадника...
Із зусиллям вона почала повільно підійматися. Це нагадало їй десятки фільми жахів, що будучи дитиною вона таємно дивилася, ввімкаючи вночі старенький телевізор марки "Самсунг" на мінімальну гучність. Усміхаючись до спогадів, вона стала на ноги і повільно, простягаючи руки поперед себе, пішла до дверей. Ті повільно прочинилися...
На порозі стояв він!!! Виродок!!! Той, кого треба було вбити негайно!..
* * *
...витираючи кров з лиця вона спантеличено роззирнулася довкола... Якісь дядьки у формі із автоматами...
"Дивно, що їм від мене потрібно?.." подумала вона, облизуючи червоні палаючі губи. Чоловіки довкола напружилися і навели дула автоматів прямо їй у обличчя.
Вона зробила швидкий випад вправо, та спіткнулася й впала. Враз затхле повітря приміщення пронизали голосні вистріли і тендітне тільце молодої дівчини декілька разів сіпнулося в конвульсіях... У її широко росплющених очах відпечатався вираз самовдоволення. На устах застигла радісна посмішка.
В останні секунди свого життя вона думала лише про одне...
"Я змогла! Я помстилася! Я стримала слово..."