Так судилося ч. 21 украинский язык

                21

       Наступного дня Тетяна дійсно приїхала до батьків. Вона примчала з самого ранку, бо їй дуже кортіло про все дізнатися у Наталки. Її так і розпирала цікавість, тому, лише привітавшись з батьками та закинувши речі у свою кімнату, дівчина побігла до подруги.
- Привіт! – видихнула вона на порозі. – Ну все, я готова слухати! Розповідай!
- Танюшо, привіт! Ти чого така наполохана? – здивувалась Наталя, почувши голос подруги.
- Чого це я наполохана? Я просто заінтригована! Сама мене вчора «завела», мені, між іншим, і вчорашній відпочинок був не в кайф! Тільки й думала, що про нашу зустріч та твою машину! Ну, давай, «колись»! Не муч вже мене!
- Ой, Таню, ти анітрішки не змінилася! – засміялася Наташа . – Гаразд, сідай! То з чого ж почати?
- Як – із чого? Із головного! – здивована такою нетямущістю подруги, нетерпляче відповіла Таня  й приготувалася слухати. В цей час вона була така зосереджена, що Наталці прийшлося докласти зусиль, щоб «придушити» у собі сміх.
- А що ти вважаєш за головне? – продовжувала посміхатися дівчина.
- Ну, Наталочко, не знущайся з мене! А, - махнула рукою дівчина, - починай з чого хочеш, тільки вже давай, розповідай!
       Наталка  не стала більше випробовувати терпіння своєї подруги, та почала розказувати про події, що трапилися з нею за минулий рік. Звичайно, найбільше уваги, як того і бажала Тетяна, дівчина приділила розповіді про те, як вона навчалася на водійських курсах та як витратила гроші Тимура та Ашота. Розповіла також про свою «бебі»: здається за цей короткий час вона вивчила її досконально. Тетяна слухала розповідь подруги, навіть не перебиваючи її своїми запитаннями та зауваженнями. Наталка  навіть не могла уявити, що Таня може бути такою уважною слухачкою.
- А тепер твоя черга розповідати, - сказала Наталка , скінчив свою розповідь. – Що нового у тебе? Як пройшов твій перший рік навчання? З ким познайомилася, з ким потоваришувала? – і весело додала - А хлопця завела?
- Та ну їх, тих хлопців, - відмахнулася Тетяна. – знайомилася, і не з одним! Та тільки що толку? Навіщо мені бідні студенти? От якби познайомитися з такими, як Тимур з Ашотом, щоб були й при вроді, і при грошах! А то набридло вже копійки рахувати! Але я – не ти! Мені так не щастить! Правду кажуть: «не родись вродливою, а родись щасливою»... – зітхнула дівчина.
      Наталка  нічого не стала відповідати на цю фразу, чудово розуміючи, що ці слова Тетяна більше говорила для себе, аніж для неї. Поміж дівчатами на деякий час встановилася тиша. Наталці здалося дивним те, що вона сумувала за подругою, а от зустрілися, то й поговорити, окрім її машини, нема про що.
- Ну, а з навчанням як? – порушила тишу Наташа.
- Та – все в порядку! – відповіла дівчина, - Навчаюсь – куди діватись? – інститут,  гуртожиток, бібліотека, іноді – дискотека. От і всі місця мого перебування! Гризу граніт науки, як то кажуть!.. Шкода лише, що ми з тобою обрали різні навчальні заклади, та вже нічого, що ж вдієш? А я, між іншим, познайомилася зі студентами не тільки свого курсу, так що мені не було сумно!.. А ти оце що, з жодним хлопцем не зустрічалася? – допитувалась потім Тетяна.
- Та – ні, якось мені з хлопцями не хотілося… Звичайно, спілкуюся, та це ж тільки як товариші, однокашники… Та й боязко мені якось…
- Чого б це? – здивувалася Таня.
- Ти пам’ятаєш бабу Лесю? Ну, стареньку, у якої я жила деякий час?
- А, ну звісно, - пригадала дівчина.
- Так от, вона мені нагадала на картах, що я багато сліз повинна пролити, перш ніж буду з коханим. От мені тепер якось не по собі…
- От, дурна!, - підхопилася Тетяна, - ти взагалі-то нормальна, чи  - як? Наговорити можна будь що! А ти тепер будеш тремтіти, немов зайченя у нірці, біля якої ходить хижак. А ти живи зараз, сьогодні! А то, поки будеш боятися, і все життя пройде! А, до речі, – згадала дівчина, -  хотіла спитати: а ти спілкуєшся з Олексієм та Миколою?
- Спочатку так, слали один одному повідомлення, але потім, знаєш, як воно буває на відстані?, стали забувати один про одного: у кожного свої друзі, свої інтереси. А ти спілкуєшся з ними?
- Та так само, як і ти! Олексій, між іншим, мені писав, що Микола дуже тебе вподобав, та чогось боїться. Чим вже ти його так налякала? – лукаво глянула на подругу Тетяна, -  То що, навіть Микола тобі вже не пише?
- Майже – ні! СМСки все рідше надходять. Та  й про що нам писати один одному? Привіт – бувай! Останнє повідомлення було десь із місяць тому, а може, й більше – я не слідкую за часом…
- Слухай, подруго, - оживилась Тетяна, - а я ж знову на море хочу поїхати! Хочеш  зі мною!
- Та ні, дякую.
- Та чого ти? Поїхали!
- Ні, Таню, я побуду вдома. Адже за навчанням я батьків майже й не бачила. Звісно, додому на вихідний частенько приїздила, але все-одно, скучила за ними. Та й хіба я зараз можу залишити свою «крихітку»?
- Слухай, так ми ж можемо з тобою на твоїй машині й поїхати! – спало на думку Тетяні.
- Ой, ні, Тетяночко, я ж іще не настільки досвідчений водій, щоб на таку відстань їздити, та ще й по горам та перевалам.
- А ми можемо поїхати не в Крим, а до Одеси! Там немає перевалів! – запропонувала Тетяна.
- Ні, Танюшо, вибач, але я не поїду, і не вмовляй! Досить з мене пригод! – рішуче відповіла Наталя.
      Тетяна ображено прикусила губу. Це перший раз, коли вона не змогла вмовити свою подругу.
- Ну, як знаєш! – сказала вона. - А я поїду, розвіюся!
- А ти поїдь, розвійся… - якось зажурено відгукнулась дівчина.