Гра

Я, незалежно від того, любиш ти мене чи ні, розкриваю перед тобою всі карти. Туз, звісно, належить тобі. Мені залишається мало приємна десятка і крестовий валет. Так, не густо… Починаю сумніватися щодо своєї перемоги, та козирі ж у мене в рукаві. І все-таки, з легкістю думки я зможу їх дістати в разі необхідності. Такий момент наступає. Ти заплющуєш очі, і не бачиш мого шахрайства. Мені стає соромно, дуже соромно, але, мабуть, не так, щоб зневажити відомий афоризм «в коханні, як на війні».
Я жадаю знову тебе обіграти, щоб мої натруджені руки знайшли собі товаришів, сухі вуста – друзів, а безсоромні очі – побратимів. І знову туз у тебе. Я лізу до свого рукава, але нічого там вже не знаходжу. Мої козирі, як  за сюжетом дешевої  кінокомедії, давно в твоїх руках. Ти недобре погойдуєш головою, даючи мені знати, що так не можна, це погано і «ай-я-яй» як малій дитині!.. А я тупо розглядаю брудну підлогу, знаходячи в ній щось дуже цікаве. На очі накочуються важкі сльози, які втримати сили немає. Я невміло, можливо, з долею незграбності, втираю їх у той проблемний рукав.
Кладучи всі козирі на невисокий стіл, підходиш до мене. Твої руки легко стискають мої, ти дивишся мені у вічі і ніжно-преніжно цілуєш. Тепер вже перемагаєш ти.