Вона

Вона чула його зачаровуючий голос, його проймаючий сміх і мовчала. А що вона могла сказати – «я тебе кохаю; я все ще мрію про тебе зранку, вдень,  вночі; я дуже шкодую»? На це в неї завжди бракувало лексичного запасу. Чи, можливо, сміливості?
Вдома годинами сиділа за столом, тримаючи в руках фото, на якому весь її клас, зокрема, і він – такий близький, і водночас такий далекий Дмитрій, на прізвисько Шумахер. Ганяти з неймовірною швидкістю на своїй «копійці», не боючись за життя, не хвилюючись через можливі наслідки з представниками дорожнього закону, - то була улюблена його справа. Так і причепилося – Шумахер та й Шумахер. Щоб якось інакше його звали чи на ім’я, дане при народженні, не пам’яталося. Приклад для наслідування всієї дворової шпани. І обожнюваний всіма дівчатами району парубок.
А вона ночами обіймала теплу подушку і плакала, сумуючи за тими стосунками. Так багато пригадувалося хорошого… «Чому я його покинула?» - питала вона в себе тричі на день, але, як би не банально це звучало, відповіді ніколи не мала.
Вересень 2007р.