Про не

Секундного дотику його губ вистачило їй, щоб підтвердити свою правоту: він її не кохає. «Навіщо ж тоді цілує?» – дивувалась вона. Всі ці приємні зустрічі, всі ці довготривалі обійми насправді нічого не значать?
Чи кохала вона його? Ні… Вдосталь набавившись, серце почало тягнутися до сусіда – того темноокого парубка, що раз-у-раз зустрічався коло ліфту. Вона ще з ним не була знайома, але так кортіло. Колись, навіть, під дверима вичікувала, щоб ненароком вийти в один з ним час. Дитячі забавки, як на мене. Але ж так любо залишатися малятами в душі, коли за паспортом тобі вже двадцять…
Тож до чого тоді вони прагнуть бути разом? Навіщо ці відносини? Його всеясного погляду, мабуть, мало вистачити для розірвання стосунків. Та що там, навіть, для початку відносин це мало стати здоровенною перепоною. Вона ж не любила правильних! Десь з середньої школи наближала себе до хуліганів, дебоширів, хоча сама була однією з найслухняніших та найввічливіших дівчат в школі. Протилежності притягуються, як кажуть в народі.
І тут з ним. Простим відмінником, що мріяв вступити на фіз-мат до Харківського ВУЗу, непоміченим в бійках та малих злочинах.
Тоді чому всесвітній магніт направлено саме на них? Звісно, щось та вони відчували одне до одного, але це було не кохання. Зовсім не кохання.
Листопад 2007р.