Подяка

Безмежність виливається в мої вірші і творить дива, заворожуючи неприхованою щирістю та свіжістю думок. І все так хочеться у мові викласти цією безмежністю слів, а не вдається. Чи то ком у горлі заважає, чи то сльози застилають душу. І світу білого не видно. І ні пари з вуст.
Таке буває частенько. Але швидко й минає, як той день і та ніч, що в пісні Рибчинського. Потік починає набирати сили, і загортаючи до себе все більше і більше мовленнєвих зворотів, впадає в гирло віршу. Одного. Другого. Сотого. От вчора я стрибала до стелі від того, що можна вже й збірку видавати: сотня – то вам не забавки. Яскрава симптоматика віршомаза. І те, що повагу до мови плекаю, і переконую себе, що «все од Бога», і отой пожмаканий папір під столом – то все сюди ж.
І озираючись навколо, я бачу, що мало таких людей, мало. Тому я вельми вдячна Всесвіту за поезію, за те, що можу зримувати слова зі своїм щастям…
Березень 2008р.