Тихо погойдуючись, дерева надавали змогу моїм думкам летіти далеко, у синюю-синюю вись, до сонця. Якщо чесно, я не плекала їх для цього, я була б щаслива, як би вони були поряд, зі мною. Але думки вибрали собі шлях у безвість. Мені дещо сумно, я тужу за ними, за своїм тодішнім станом, а вдіяти нічого не можу.
Думки, будь вони неладні, покинули мою безталанну голову. І мені залишається тільки потакать бажанням, не зважаючи на доволі жахливі наслідки. «Які?» – запитаєте ви. «Не про це зараз мова!» - відповім я.
Іноді приходить здоровий глузд, і я не можу збагнути, чому так чи інакше вчинила. Це прикро, дійсно, прикро. Мене можна зрівняти з лялькою. А поводир – все та спокуслива Любов. І тільки «дьорх-дьорх» - я вправо з розпростертими обіймами; «дьору-дьорх» - і я вліво з зібраними в трубочку вустами. Звичайнісінька лялька, без почуттів, без думок.
Квітень 2008р.
Роздуми
© Copyright: Крошка Ми, 2013
Свидетельство о публикации №213071900923
Свидетельство о публикации №213071900923
Рецензии