Так судилося ч. 26 украинский язык

                26

- Привіт! – якось, виходячи з інституту, почула Наталя зовсім поряд. Хоч вона й не була впевнена, що звертаються саме до неї, але інстинктивно повернула голову в бік, звідки пролунав голос.
- Ой! – злякано зойкнула вона й відступила крок назад. На неї, посміхаючись, дивився Ашот.
- Вибач, Наташо, не хотів тебе налякати! – ступнув крок назустріч парубок та вийняв із-за спини букет розкішних червоних троянд. – Просто дуже захотілося тебе побачити!
Дівчина була не готова до такої зустрічі. У її душі завирували різні відчуття.
- Як ти мене знайшов? – лише змогла спитати вона, автоматично взявши квіти.
- Ти ж сама казала, до якого інституту ти вступила. Я про це пам’ятав, хоч і не думав, що колись буду на тебе тут чатувати. Та ось прийшлось… Але я не знав, в якій групі ти навчаєшся, щоб подивитися твій розклад. Не знав, коли в тебе закінчуються лекції, тому стою тут вже давно. Чесно кажучи, вже й не сподівався тебе сьогодні побачити. Та я дуже радий, що доля таки подарувала мені цю зустріч!
     Ашот дивився на Наталку з такою теплотою та ніжністю, що дівчині здалося, що події минулого літа їй дійсно примарились. Не міг цей чоловік, в очах якого було стільки любові та турботи, зробити з нею щось погане. Невже в ньому жило дві різні людини?
- Чому ти на мене так дивишся? – спитала вона.
- Як – так? Просто дивлюся, бо не можу надивитися… Я дійсно дуже скучив за тобою…
- Тоді чому ж перестав писати? – несподівано сама для себе спитала Наталка  та й злякалася своєї сміливості. Мабуть, те, що телеграми перестали надходити, сильно вдарило по її самолюбству. Ашот доброзичливо засміявся.
- Перестав писати, щоб тобі не набриднути! От бачиш, я з тобою відвертий. До того ж я подумав, навіщо тобі телеграфувати, якщо тебе вдома немає, а сюди я ж не буду надсилати телеграми. Але якщо ти хочеш, я буду тобі писати листи! Саме листи, такі, як писали колись! Писали, відправляли по пошті, потім чекали відповіді... Листи, до яких торкалися руки того, хто писав... Це тобі не СМСки - не дивлячись на те, що їх пишуть люди, мені вони здаються якимись штучними... Ну що, згодна на листи?  Але буду писати за однієї умови: ти будеш на них відповідати!
- От іще чого! – різко відповіла дівчина, але за її різкістю приховувалось не роздратування, а щось інше, можливо, - сором’язливість. І Ашот це зрозумів. Він не міг не зрозуміти, адже він був досвідченим чоловіком, а душа Наталки була такою світлою, чистою та безхитрісною, що всі її думки можна було зчитати з її обличчя.
- Я ввечері від’їжджаю, - тепло сказав чоловік, - та доторкнувся Наталчиної руки. Дівчина здригнулася, але руку не прибрала. Це надало Ашоту впевненості і він узяв долоню дівчини обома руками й приклав до своїх грудей. – Але моє серце лишається з тобою…
      Дівчина нерішуче витягла свою руку із Ашотових долоней, та подивилася йому в очі, немов хотіла щось запитати.
- Слухай, Наталочко, - випередив її хлопець, - давай забудемо про все, що трапилось! Давай почнемо все з нового, чистого аркуша!
- Тобі легко почати, - відповіла дівчина, опустивши голову.
- Я все розумію, - заговорив, поспішаючи, Ашот, - так, ми з Тимуром вчинили негідно… Я не одразу зміг розібратися, що ти для мене значиш! Повір, якби мені не потрібно було терміново їхати, якби я мав хоч трохи часу на залицяння до тебе, - усе було б інакше! Це було як мара! Я був засліплений тобою, я був злий на тебе, на тих хлопців з дискотеки! Так, так, я знаю! Звісно, я все-одно не мав права так чинити, але я гадав, що від цього тобі не буде ніякої шкоди, а моя пристрасть згасне і я забуду тебе! Та я помилявся!
- Ашот, ти навіть не уявляєш, якої шкоди ви мені завдали!
- Вибач, Наташо, вибач, - не витерпів Ашот і в розпачі схватив долоню дівчини. – але, знову прошу тебе, давай почнемо все спочатку, ніби ми тільки-но познайомились!
Наталка  змовчала. Ашот відпустив її руку і сказав тихо:
- Так, знаю, зараз я в твоїх очах, мов ганчірка. Це негідно чоловіка – так благати дівчину! Але я просто хочу, щоб ти зрозуміла, що я – розкаююсь! І лише тому так принижуюсь. Своїм приниженням я хочу змити приниження, якого зазнала ти. Але більше я не буду так низько падати! Якщо ти відповіси «ні», я залишу тебе у спокої! Але ще раз прошу тебе – Ашот нахилився, щоб заглянути в очі коханої, - не поспішай давати відповідь! Не треба «рубати з плеча»! Дай мені шанс, поспілкуйся зі мною з таким, який я є насправді для тебе: закоханим, відданим. Якщо ж твоя ненависть ще й досі присутня у твоєму серці… - Ашот замовк з болісним виразом обличчя, не закінчивши речення. Та, помовчавши, пожвавився і продовжив - хоча – ні, я відчуваю, що лід розтанув, адже так? – і він ще раз пильно глянув в очі дівчини, шукаючи там відповідь.
- Що ти від мене хочеш? – спитала Наталя і рішуче подивилася на Ашота.
- Я розумію, спілкування  ускладнюється відстанню між нами… Дозволь, я напишу тобі листа! Ти даси мені адресу гуртожитку?
- Гаразд, - стомлено відповіла дівчина. І Ашот зрозумів, що колись він отримає її прощення.