Так судилося ч. 25 украинский язык

                25

       Перед початком нового навчального року Наталка  повернулась до гуртожитку. Також з різних куточків з’їхалися її інститутські подруги та товариші. Радісно було знову їх бачити, приємно було знову зануритись у навчання! Вересневі дні були теплими та лагідними, осінь розмальовувала яскравими різнокольоровими відтінками шати дерев, ніби вони збирались на веселий карнавал; небо хоч і було ще ніжно-блакитного кольору, але дедалі здавалося нижчим і все частіше на ньому були розкидані напівпрозорі білі хмаринки, немов розпушена вата. У  повітрі блукали аромати пилу, диму та неминучої осені… В такі дні студентам хотілося піймати залишки літа, немов хвіст жар-птиці, тому вони з насолодою проводили свій вільний час у парках та скверах. На вихідні ніхто не поспішав до рідних домівок, усі насолоджувались зустріччю та чудовою дниною. Наталка  також перші чотири тижні не їздила до батьків. Разом з рештою студентів вона віддавала свій вільний час красотам осені, насолоджуючись ніжністю «бабиного літа». Вона навіть не згадувала про існування Ашота, про його телеграми та пропозицію. Вона  навіть забула  про свою подругу дитинства, яка знала всі її таємниці. Студентське життя захопило її повністю.
       Нарешті прийшов час Наталці їхати додому. Тільки зараз вона відчула, як же вона скучила за своїми батьками та за домівкою… По дорозі їй здавалося, що автобус їде занадто повільно, їй хотілося самій сісти за кермо, щоб швидше дістатися рідних місць і вона згадала, що вдома на неї чекає її красуня-«бебі»… Наталка  занурилася у роздуми і час взагалі перестав для неї існувати…
- Ну от і вдома… - сказала дівчина сама собі, коли підійшла до рідної домівки. Біля будинку пахло різними смачними стравами, напевне, аромати, не вміщуючись на території кухні, виповзли назовні та розповсюдились навкруги. Було  видно, що мама чекала на приїзд дочки. Наталка  зайшла в хату та покликала:
- Агов! Є хто вдома?
Назустріч, витираючи рушником руки, вийшла ненька.
- Ой, моя квіточка, ти вже приїхала! А батько пішов до магазину купити хліба – мама обняла та поцілувала доньку, - ну, роздягайся, та будемо вечеряти, в мене вже все готово.
       Дівчина пройшла до своєї кімнати, поставила свою дорожню сумку та переодяглася в теплі її серцю домашні речі. Її погляд зупинився на письмовому столі, де лежали телеграми від Ашота, що надійшли у її відсутність. Вона взяла їх до рук та мельком передивилася зміст. Нарешті, вона глянула на дату останньої, що лежала із самого верху. Телеграма  була датована першим вересня і замість вже звичних для Ашотових телеграм слів Наталка  прочитала: «Вітаю початком навчального року зпт вчися добре зпт хоч люблю я тебе не за успіхи в навчанні тчк Ашот». Дівчина відклала пачку телеграм та вийшла до вітальні. Саме в цей час до хати зайшов і батько.
- О-о, наша маленька вже вдома? – віддавши Валентині Володимирівні пакунок із продуктами, батько лагідно обійняв свою дочку, – а я тут до магазину ходив, - промовив він.
- Так, мама сказала. Ну що, повечеряємо? – сказала Наталка , - а то від таких пахощів вже слинки течуть і шлунок зводить.
І всі, обійнявшись, пішли до столу.
- Тату, а першого вересня – то була остання телеграма? – спитала у батька Наталя, коли вони всі вже поїли.
- Так, то була остання. Ти її бачила?
- Так, прочитала… І що, після того більше телеграм не було?
- Ні, доню, не було. А ти чекаєш?
- Та ні, - зніяковіла дівчина, - просто я вже звикла до щоденних телеграм…
- Ну, тобі не вгодиш! Були телеграми, ти не хотіла про них і чути, нема – тобі не по собі. До чогось гарного звикаєш швидко. Чи ти, може, скучила за Ашотом?
- Та що ти, тату! – зашарілася Наталка .
- А що? Бачиш, хлопцю, видно, набридло на тебе гроші витрачати! – кепкував над дівчиною батько. Йому було нове спостерігати її ніяковість. – Та, годі, я шуткую, - нарешті, сміючись, сказав він, - не бентежся!
- Тату! – промовила Наталка  та вибігла з кімнати.
- Що це було? – здивувалася мама.
- Не зрозумів… - відповів Василь  Петрович, - може, не треба було її чіпати…
      Решту вихідних Василь Петрович не підіймав цієї теми, але йому було цікаво, чому ж все-таки дочка згадала про телеграми. А Наталка  і сама собі не могла відповісти, чому вона так засмутилася від того, що Ашот перестав їй писати. Раніше вона дійсно не думала про нього, вважаючи, що її образа занадто сильна, та вона дійсно звикла до його щоденних телеграм. Спочатку вона їх рвала на мілкі клаптики і, можливо з цим її неприязнь до нього ставала дедалі меншою. Потім вона просто викидала телеграми у сміття, але це не було поривом душі: цей її жест, можливо, був більше адресований на публіку, в даному випадку, батькам, як довід того, що вона не збирається віддавати Ашоту своє серце.
         Дівчина намагалася розібратися у собі… Жодного разу за цей час вона не згадала про Ашота. Тоді чому ж вона була така впевнена, що він їй продовжуватиме писати? Невже його любов – то були тільки слова? А може з ним щось трапилось? Чому, чому перестали надходити телеграми?.. Наталка  за цими роздумами забула навіть про свою улюбленицю, свою машину! Їй не хотілося швидкої їзди, вона забилася у себе в кімнаті, де й провела там свій «уік-енд». Врешті-решт дівчина вирішила, що оскільки  вона не збиралася виходити заміж за Ашота, тому яка різниця, з якої причини він перестав їй телеграфувати, відчепився від неї – і слава Богу! Можливо, нарешті вона зможе про все забути!
По приїзді в гуртожиток  Наталка  знов занурилася у студентське життя. Байдикувати ніколи!