Так судилося ч. 28 украинский язык

                28

            Час летів швидко. На зміну різнобарвності осені прийшли сірі дощові дні, які, в свою чергу, змінилися морозною зимою, що вкрила землю пухнастим білим килимом. Та коли траплялася відлига, цей килим перетворювався в брудну мокру масу, яка чавилася під ногами та намагалася просочитися у чоботи. Зима, дивлячись на таке неподобство, злилася та дула холодними вітрами, перетворюючи мокротиння в льодяний панцир. Та студентам було байдуже до примхливості погоди. Вони насолоджувались молодістю, метушились, бігали по аудиторіям, і тому навчальний рік спливав для них непомітно.
           Наталка  була зайнята навчанням, але не забувала чекати листів від Ашота. Їй подобались його листи: дружні, теплі, добрі. В них він описував красу рідного краю, описував міста, де побував, писав про свої мрії, розмірковував про сенс життя і лише інколи промайнуть слова любові до неї, Наталки. Та  дівчина знаходила його кохання в кожному реченні. І нехай це почуття читалося нею поміж рядками і їй інколи бракувало його відвертих слів закоханості, та  саме це і розпалювало в ній почуття, яке спочатку зародилось маленькою іскоркою, але тепер розгорялося у її душі справжнім вогнищем. Раптом вона зрозуміла, що не змогла б надалі жити без його листів, розповідей, без його відвертих роздумів про всі аспекти життя. І вона не зможе жити без його любові. Так, вона й сама не знає, як так сталося, що вона покохала, покохала саме його, того, кого колись ненавиділа. А, може, то й не було ненавистю? Тепер вона вже й сама не знала…
          Нарешті прийшла Наталчина улюблена пора: сонячних теплих днів, буйства трав та розкоші квіткових ароматів. Можливо, дівчина так любила цей стан природи, тому що вона сама прийшла у цей світ цієї пори? Та цього року весну в її душі зігрівало кохання.  Ашот надіслав подарунок до дня народження, а з ним листа, у якому написав, що вони зустрінуться після здачі Наталкою сесії.
          Дівчина не знала куди себе подіти від емоцій, що переповнювали її. Вона підійшла до своєї «бебі» та погладила її рукою.
- Крихітка моя, - сказала вона, – ти сумувала за мною? Як давно ми з тобою не розминалися!
      Вона сіла у машину та «вигнала» її з двору.
- Я поїду трішки покатаюся! – крикнула вона батькові, що порався біля сараю.
      За кермом Наталка віддалася думкам про приїзд Ашота. Вона така рада лише тільки згадуванню про зустріч! От, якби час спливав швидше! Адже години очікування перетворюються в місяці, а місяць здається роком! Наталка  вирішила: вона буде старанно все вивчати, щоб добре здати екзамени, аби її коханий не подумав, що вона якась нездара! До того ж, за навчанням і час спливає швидше…
       З такими думками Наталка їхала по трасі, що вела до міста. « А чи не час повертати мені назад?, - подумала дівчина, - у місті мені нічого не потрібно!». Розвертаючи авто, вона помітила рекламу на біл-борді, яка пропонувала скуштувати вина Криму. Дівчина пригадала коктейль трав’яних ароматів, бабу Лесю… і тут її ніби вдарило блискавкою: бабусине гадання! Наталка згадала слова: «Буде в твоєму житті велике кохання, та перш, ніж бути тобі разом з коханим, доведеться чимало сліз пролити». Що вона мала на увазі? Наталка навіть призупинила машину та сиділа в роздумах. Якщо Ашот – її кохання, тоді зрозуміло: мабуть, сльози в її житті вже були! - заспокоїла себе дівчина. Вона достатньо пролила сліз, коли з нею так вчинили… і хто? Як виявилося –  людина, що стала її коханим…