дозустр ч

А знаєш дорога моя, симпатія до цих лакованих кольорів на нігтях, теж зникає. Це як не щира та не вічна забава. Колись ми награємось не тільки цими речими а й відчуттями емоцій до життя.
З кожного лиця зникнуть ці загадкові думки, ми будемо не помічати навіть себе.
А розмови про щось бескінечне просто втратять сенс, ми забудемось. Разом і всі ми кудись поспішатимемо. Ми будемо бачитись 9 разів на рік.
Тільки ці зустрічі не втратять сенс, ми будемо чекати чогось неймовірного, щось між минулим і майбутнім.
А чи згадаєш ти про ті лайки, що охоплювали нас, які були не між нами, а з нами. Я пам'ятатиму кожну яскраву іскринку в твоїх очах, яка приходила до тебе начебто раз на місяць.
А й знову повторюю наше. Я все рівно не закохаюсь в гірку каву, як в твою правду. Я не почну без тебе пити каву, я буду захоплюватись нею тільки тоді, коли ти замовиш дві кави.
Може одна з них буде моя.

Ми інколи живемо днями, та й навіщо нам ці "яскраві дати", ми й самі можемо дати собі привід життю. Ми будемо зустрічати себе з цими мотивами ..грати на струнах наших пережитих роках.
Ти не скинеш мене в яму, тілки подумати як важко розіграти драму "нещасного випадку", живемо разом тим чим є.
І це не погано, якщо доля дасть нам другий шанс зустрітись в дорослому житті, десь приблизно через років двадцять.

Дозустрічі
!