Так судилося ч. 34 украинский язык

                34

          Наталка виглядала Ашота у вікно та вже почала непокоїтися. А що, як на дорозі щось трапилось, а може, - відсахнулася, - передумав? Провів з нею сьогоднішній день та й зрозумів, що вона – не та, хто йому потрібна? А може, йому було мало тоді позабавлятися її тілом і він зараз вирішив пограти з її душею? Невже все, що він писав та говорив – неправда? Її серце тільки-но відігрілося, з душі сповз крижаний панцир і затеплилася надія на щасливе майбутнє… Дівчина не знала, що й думати… «Ні, Ашот не такий! – далі розмірковувала вона… -  Він дійсно кохає мене, просто чомусь затримується… А якщо все-таки?..»
          Такі думки роїлися в голові дівчини у той час, як два молодики витягали непритомне тіло Ашота з машини.
- Навіщо ти його вдарив пляшкою? – спитав один з них у свого товариша.
- А-а, чмо неруське, хай знає, як наших чіпати! – відповів той.
- Ну, і що нам тепер з ним робити? А якщо він коні двине?
- То вже не наш клопіт! Ану, почекай, клади на землю.
     Хлопці поклали непритомне тіло.
- Важкий, гад, – сказав, придивляючись до Ашота той, що його вдарив. – Та – ні, здохнути не повинен, он, дивись – дихає, і кров’ю не стікає! З чого йому помирати! Нічого йому не станеться! Оклигає! – придивився уважніше. – А от одежина мені його подобається! І розмір якраз мій, неначебто на мене й зшитий!
- Та ти що надумав? - злякався враз протверезілий товариш.
- А що тут такого?
- Мало того, що ледь не вбив, так ще й крадіжку хочеш на нас повісити?
- Чого це – «повісити»? Кишка тонка, щоб нас дістати! Хто його шукатиме? Ти ж чув, що він не з наших місць! Зараз в лісок його відтягнемо, і поки він до тями прийде, ми вже на його машинці покатаємось. О, до Любки з’їздимо! До речі, тут і квіточки є! Та тільки спочатку я трішки приодягнуся! – сказав і почав знімати з Ашота одяг, в той час, як його товариш злякано озирався у різні боки. Закінчивши знімати речі, сказав приятелеві:
- Ну, що стоїш, як стовп?! Допоможи! – і знову почав тягти непритомне тіло попід руки до лісу. Приятель підійшов ближче, узяв Ашота за ноги та став допомагати товаришеві.
    Далеко вирішили не нести – навіщо? Кинули під сосною та повернулись до машини.
- От тепер гуляємо! – сказав молодик, одягнувши Ашотовий одяг.
- Слухай, а ти на нього навіть схожий! – огледів його товариш, - ні, дійсно, зросту ви однакового, і статури… Ви, часом, не брати? – пошуткував. - Та знаєш що? Мені не хочеться їздити на краденій машині! Ще хтось із знайомих побачить, відбрі***ся потім… Ти висади мене біля мого будинку, а сам їдь куди хочеш – хоч до Любки, хоч іще куди! Тільки без мене!
- Що, здрейфив? Втім, як хочеш! - І авто рвонуло з місця.