Так судилося ч. 39 украинский язык

                39
    
- Доброго дня, - звернулась Наталка до чергового, зайшовши до відділку. – Ми б хотіли подати заяву про зникнення людини.
- Коли зникла? – запитав міліціонер.
- Три дні тому. Мій тато одразу приїздив сюди, та йому сказали, що лише через три доби приймаєте заяви…
- Ну, правильно сказали. Ось зразок, сідайте, пишіть.
- Дякую, - відповіла Наталя та сіла писати. Батько, що приїхав з нею разом, підійшов до чергового по відділку.
- Скажіть, будь ласка, - звернувся він, - я тут лишав дані про зниклого, нічого за цей час вам не стало відомо про нього? Там, правда, номер авто був неповний. Ми вчора додзвонилися до його рідних і вони нам сказали номер машини.
- Всі дані ви вкажете у заяві, - відповів міліціонер.
- Ага, - кивнув батько та підійшов до Наталки, - ну що, доню, нічого не забула вказати?
- Та нібито усе написала, - відповіла дівчина та подала аркуш черговому.
- Гаразд, подивимось… - сказав той та почав переглядати заяву, - почекайте! Прізвище, номер машини… ми отримали звіти ДАІ про автопригоди… боюся, що для вас у мене погана новина… одну хвилинку, - сказав міліціонер та почав ритися в паперах.
- Що? – злякано спитала Наташа, - Ашот потрапив в аварію? Він живий?
- Ось, - сказав черговий, знайшовши нарешті те, що шукав, - самі подивіться: машина з вашими номерними знаками з’їхала в кювет та на повній швидкості врізалась у дерево, що росло біля дороги. Причиною аварії могло послужити те, що водій, як показала подальша експертиза,  перебував у стані сильного алкогольного сп’яніння і, можливо, не впорався з керуванням. Під час зіткнення з деревом він отримав травми, несумісні з життям, до того ж на нього посипалося лобове скло, спотворивши обличчя. Водій загинув одразу. При цьому  в результаті ДТП стався вилив бензину, що призвело до загоряння автомобіля. Однак на місці аварії було знайдено обгорілі документи, але настільки обгорілі, що… 
    Земля  почала тікати із-під ніг Наталки, а голос міліціонера почав лунати ніби з-під цієї землі, перед очима дівчини все розпливлося і вона втратила свідомість.
- Доню, доню, - почула Наташа голос  та побачила батька крізь щілочки напіввідкритих очей. Роздивляючись навкруги вона помітила, що біля неї товпилися люди, намагаючись привести її до тями, а перед її самісіньким носом якийсь чоловік водив жмутком вати, змоченим, як здогадалася дівчина, в розчин аміаку. Наталка відсахнулася, відвела його руку, подивилася на всіх.
- Що тут коїться? Мені стало зле?
- Ой, Наталочко, - це сказав батько, - ти нас так налякала! Доню, тримайся! Ти вже нічого не вдієш, а про себе треба подумати. Ти ж іще така молода, тобі ж іще жити та жити, тобі треба триматися!.. Дитино моя, за що ж тобі стільки горя?! – притис до грудей голову змарнілої дівчини.
- Тату, я не зрозуміла стосовно Ашота… - почала Наталка і батько відвів погляд.
- Можна вас, - взявши за лікоть Василя Петровича, звернувся до нього черговий міліціонер, - вибачте, давайте відійдемо на хвилинку.
      Батько стривожено глянув на дочку, та відійшов з черговим, вдячний йому за те, що той з’явився у дуже слушний момент.
- Перепрошую ще раз, та ви сказали, що зв’язувалися з родичами загиблого, ви б не могли нам дати координати, можливо, так буде швидше, ніж ми по своїм каналам будемо на них виходити.
- Так, звісно, ми телефонували в будинок Ашота, на наше щастя там знаходилася його сестра, яка прийшла полити квіти, які сама й подарувала хлопцю... Але вона дала нам номери для зв’язку. Я тільки виведу дочку на свіже повітря, а сам повернуся і дам вам всю інформацію, що знаю сам. Гаразд? – відповів батько.
- Так, звісно…
- Так, доню, - звернувся Василь Петрович до дочки, - підводься, та вийдемо на повітря…
       Він вивів Наталку на вулицю, посадив її на лавку біля відділку.
- Ну, що? Тут тобі краще?
- Тату, - ніби не чула його стурбованого питання дівчина, - а що тепер? Як сказати Тимуру? Бідна Ашотова мати… Треба ж якось упізнати тіло… - сказала та й сама здригнулася при цих словах. Закрила обличчя руками і залилася гіркими сльозами.
- Поплач, доню, - сказав батько, - поплач… Тобі треба… нехай горе із сльозами виходить… Поплач…
- А, може, то не він? – з надією в голосі запитала дівчина, відірвавши руки від лиця.