Утiшена печаль

(Світлій пам'яті загиблих військовослужбовців)

У променях сонця матуся дитину купала,
Цю радість життя, що носила під серцем колись.
Тепленьку водичку у ночви весь час підливала,
Прозорі струмочки по ніжному тілу лились.
Купала і думала: виросте поміч із часом,
Надія й опора на фініші літ двом старим.
Усе чоловік полагодить із сином Тарасом,
Що є в господарстві, то буде немов би новим...
Здійснилися мрії і виріс Тарасик з роками,
І зростом своїм майже батька уже перегнав.
У школі був чемним і з друзями, і з вчителями,
На вулиці теж злого слова ніхто не казав.
У літні канікули - завжди в колгосп на роботу:
То як водонос, то механік на зернотоку.
А після колгоспу - щоденні домашні турботи...
Зате цілу ніч дуже солодко спав на боку.
Закінчивши школу - у технікум встиг поступити.
Три роки відстрочки від армії - це ж не біда.
Додому два рази у місяць бажав приїздити,
Один раз з дівчам, тихо мовив: "Моя молода".
Зіграли весілля, обоє тепер приїжджали,
Батьки від душі готували сумки кожний раз.
Невістка сирітка, та радо щоразу вітали,
Зазнала бідненька в житті і печалі, й образ...
Уже після випуску, в день, як дипломи вручили,
Батькам сповістили, що скоро в них буде онук.
Приємними мріями всі тими тижнями жили,
Та в сина повістка важким тягарем впала з рук.
Так гірко було покидати вагітну дружину,
Свою рідну хату, батьків і ...малих цуценят.
Хотілося вдома чекати майбутню дитину,
Та проти закону нічого не вдіє солдат.
До війська його в понеділок село проводжало.
Дружина ридала, немов серцем чула біду.
Багато людських побажань у той ранок лунало,
"Прощайте" сказав, наче вистрілив "більш не прийду"...
Три місяці служби пройшло у ракетній частині,
Страшне повідомлення: "Син ваш героєм помер...
Поломка системи... військові ні в чому не винні..."
А в серці у кожного з родичів біль дотепер...
Їх четверо було в наряді (майор повідомив),
Вночі сильний вибух раптово якось пролунав,
Тарас ще пробув сім годин непритомним у комі,
А потім, в спокійному сні, Богу душу віддав.
...Труну оцинковану швидко привезли додому.
На похорон йшло все село, мовчки несли вінки.
Хто жінці й батькам залікує цю біль і утому?
І хто поверне їм підкошені їхні роки?
Та десь через місяців два, як його схоронили, -
Послав Бог онука батькам і синочка вдові.
Вернулася радість у дім, всі турботи ділили,
Втішалися, бачачи знов дві тоненькі брові.
Як важко було їм те горе усім пережити,
Та є Бог на небі, Він втіху родині послав.
І мають для кого, щасливі, вони тепер жити.
Даруй, святий Боже, щоб син цей здоровим зростав.
Синочок міцнішав, приємно всміхався з коляски,
Вже зубки з'явилися перші у верхнім ряду,
Йому лише не вистачало батьківської ласки...
Дай Бог, щоби горя не знав більше він на роду.
...У променях сонця матуся дитину купала,
Цю радість життя, що носила під серцем колись.
Тепленьку водичку у ночви весь час підливала,
Прозорі струмочки по ніжному тілу лились...

4.10.2001