Ти привезла у село весну –
Розтають сніги, вода стікає,
А мені лиш посмішку сумну...
Що в душі твоїй? – Ніхто не знає...
Бачу я печаль в твоїх очах,
Та не кажеш ти мені причини.
Я не чую правди у словах,
Очі ж кажуть – тільки половину...
Так, в душі моїй за тебе біль,
Але чим допомогти я можу?
Як в сім’ї буває заметіль –
Лише час все вирішити зможе...
Жінку можна часом пожаліть,
Та не це вирішує проблему.
Інколи сто років треба жить,
Щоб життя довести теорему.
Люди є і сильні, і слабкі,
Долі є щасливі і нещасні,
Будні є нестерпні і легкі,
Тільки очі – чесні і прекрасні.
Та і в них не все побачу я,
Бо у них якийсь таємний погляд...
Думав я колись, що ти моя,
Але інший був з тобою поряд.
А тепер не варто ворушить
Те, що не вернемо й не з’єднаєм.
Тільки дай нам Бог життя любить,
А про нас, як схочемо – згадаєм...
24.01.2002
Згадаемо
© Copyright: Виктор Дым, 2013
Свидетельство о публикации №213080201170
Свидетельство о публикации №213080201170
Рецензии