Гiркий спогад

Кохайтеся чорнобриві, але пам’ятайте:
Щоб не плакати опісля - розум не втрачайте!
Підійде вас гарний хлопець, душу заморочить,
Та й полине в світ далекий, більш не гляне в очі.
А пройде більш як півроку, родиться дитина,
І назвуть лихі язики байстрюченком сина...
Будуть литись гіркі сльози, наче ті струмочки,
А дівчина їх втирати кінчиком сорочки.
Понервують батько й мати, та й дочці пробачать,
Підтримка й розрада рідних - так багато значать.
Промайнуть тривожні роки, син закінчить школу,
Стане він, на радість людям, королем футболу.
Буде грати у столиці, голи забивати,
А один раз навідає неньку запитати:
- Хто мій батько, моя нене? Де його шукати?
- Не питай мене, дитино, я не в силах знати...
Зогрішила в один вечір, бувши молодою -
Закохалась, віддалась, та й вмилася сльозою...
Не доводилось стрічати твого батька більше,
Тільки в серці з кожним роком коле все сильніше...
- Пробач мені, моя мамо, що стривожив душу.
Я тобі за все на світі дякувати мушу.
Низько кланяюсь у ноги за велике чудо,
Найцінніший твій дарунок повік не забуду.
Найдорожче в світі дати - це життя дитині.
На все була божа воля, люди тут не винні.
Більш ніколи не посмію душу роз'ятрити,
Буду з вдячністю довіку я тебе любити.
Щоб з очей твоїх не впала більше і сльозина!
Обійми, моя рідненька, поміцніше сина.
Хай тебе ще довгі роки Бог охороняє!
Поцілуймось, усміхнімось, бо життя триває...

15.10.2001