Ти – моє велике сонце,
Я – маленький місяць твій...
Нишком відчиню віконце,
Заверчусь, як буревій,
Полечу до тебе вітром,
Трясну вишні під вікном...
Ти мені є денним світлом,
Я ж – твій місяць над селом...
Ляжу тінню горобини
На лице твоє вночі,
Замилуюсь, як дитина
На весільні калачі.
Усміхнешся ти до мене
У своїм солодкім сні...
Я шепну : «Бувай, кохана,
І пробач за все мені,
Що стривожив, може, душу,
Що порушив спокій твій...
Вибачай... летіти мушу...»
«Не лети! – почую, - Стій!»
17.03.2002
Вiтром стану
© Copyright: Виктор Дым, 2013
Свидетельство о публикации №213080201204
Свидетельство о публикации №213080201204
Рецензии