Все може бути

- Don’t wake me up…
- Що? Що ти кажеш?
- Don’t wake me…
- Та вставай вже! І тобі доброго ранку.
- What happened to me? What's the language I speaking?
- Та годі вже дурня валяти, і говори зі мною нормально. Придумав же..
- I can not understand…
- Так, обід на столі. Я пішла на роботу. Пока.

Сашко справді не розумів, що з ним відбувається. Він сидів на ліжку і згадував, що вчора було. «До 2 годин ночі я посидів в інтернеті, потім вимкнув комп і пішов спати. І ось це прокинувся. Коли це все сталося? І що це сталося?» Хлопчина вирішив, може він ще спить і це йому сниться і пішов прийняти душ, може це його освіжить. Душ його справді трішки привів в почуття, і він, навіть, згадав, що йому снився якийсь сон. Але згадати який було важкою задачою.

І лише сидячи на кухні і попиваючи чай, його погляд затримався на вінику. І ось його пам'ять почала видавати картинки: Дівчина, гарна, білява… якась розмова… вона чомусь кричить на нього… по її виразу зрозуміло, що він її образив. Але чим? І його осяйнуло. З цією дівчиною Сашко познайомився інтернеті, вони довго вже спілкувалися, і можливо, подобалися один одному, але жили в різних містах. Тому для нього це було лише розвага, коли немає чим зайнятися. Дівчина сприймала це все набагато серйозніше. Вона йому постійно писала, що сумує за їх спілкуванням, що от якби вони зустрілися. Сашко все  робив вигляд, що він її не розуміє, і не надав цьому значення. Саме в ту ніч вони посварилися, він сказав їй, що вже це набридло йому, а вона все звинувачувала його, що він просто не намагається прикласти хоч найменшого зусилля, щоб її зрозуміти, зрозуміти її почуття до нього. Але він просто вимкнув комп і пішов спокійно собі спати.
Ось таким бумерангом повернулися до нього його вчинки. Тепер не розуміли його. Сашко був дуже наляканий цим і просто, замкнувшись в своїй кімнаті, писав «Вибач» цій дівчині. Але відповіді не було, і досі нічого не змінювалося. Майже змирившись з цим, хлопець так і просидів за комп’ютером до ночі. На питання мами, він просто показував на горло, що не може розмовляти.

На ранок мама знов пішла його будити, і застала його сплячим на стільці, похиливши голову до столу.
- Саша, ти що так цілу ніч спав?
- Мам, я такий дурень.
- Звичайно, дурень, хто ж спить за столом.
Підплигнувши з-за столу, Сашко в обіймав розцілував матір.
- Мамо, мамо, я говорю!!! Єхуууу!
- Так я щось і не пам’ятаю, щоб ти колись мовчав. Геть уже став з оцим своїм інтернетом.
- Ти б знала, яка це радість.
- Так, досить цих обіймів. Йди вмивайся та й до столу.
- Зараз, мені треба одне повідомлення відправити.

Мати пішла, а Сашко все роздумував, що це було: сон чи реальність. Сон у сні або день стертий з життя. Все може бути. Але урок від цього він запам’ятав. І швидко почав набирати повідомлення:
«Привіт. Вибач мене, я дуже завинив перед тобою. Я не знаю, що тоді зі мною відбувалося. Можливо це справді щось більше, ніж спілкування. Дякую тобі, що ти мене багато чому навчила. А головне, розумінню!»
Ці слова були написані справді від чистого серця, а такого радісного його не бачили ще ніколи.