Так судилося ч. 45 украинский язык

                45

         Ось, нарешті, і 31 грудня! Студентська  братва вся на місці, стіл сервірований, останні приготування до святкової ночі... Оскільки  посуд кожен приносив свій, то й на столі стояли тарілки різного калібру та візерунків, та цього ніхто не помічав: усім було весело, всі про щось розмовляли, перекрикуючи один одного. Сергій сидів біля Наталки та не зводив з неї погляду. Та ось пролунав чийся голос:
- Ну, братва, вже одинадцята година! Через годину - й Новий рік! А ми поки що давайте проведемо старий!
- Підіймаємо  келихи!, - підтримав його хтось із присутнії, - проведемо старий рік на пенсію!
- Ну, вам би лише привід знайти, - почулися веселі голоси і всі дружньо стали чокатися бокалами.
- Друзі! Друзі, слідкуйте, щоб в усіх було налито! – розпоряджався хтось.
       За галасом важко було впізнавати, кому належать голоси. Хтось сміявся, хтось перегукувався, усі розмови злилися в один гучний гомін, тому в кімнаті було занадто гамірно. Сергій, як належить джентльмену, слідкував, щоб у його сусідок не були порожніми келихи та тарілки. Студентство швидко розмітало все, що було виставлено на столі…
- Ой, друзі, швидше відкорковуйте шампанське! – знову вигукнув хтось, - зараз вже буде Новий рік!
      Хлопці, біля яких стояли пляшки із шампанським, дружньо кинулися їх відкривати, щоб розлити цей напій по бокалам. Всі  слідкували, як стрілки годинника поєднуються на цифрі «12».
- Усі підставляйте свої  келихи! – кричав хтось, коли шампанське пінною рікою полилося в склянки, - ну, за новий рі-ік!!!
        І коли всі присутні, обіймаючись та цілуючи один одного, почали вітати з Новим роком, Сергію випала нагода поцілувати Наталку в щічку. Після того, як його губи торкнулись ніжної шкіри дівчини, він затримався біля її обличчя і шепнув на вухо: «Я тебе кохаю…».
- Що?, - перепитала Наталка, не почувши за гудінням голосів слів хлопця.
- З Новим роком! – сказав той, весело дивлячись у її блакитні очі.
- З Новим роком! – відповіла дівчина. Її зачарував погляд хлопця: такий прямий та чистий, немов струмок джерельної води, в прозорості якого  неможливо щось приховати. Та, вона знала: він приховував свої почуття до неї, Наталки. Чому так буває: от зустрінеш когось, кого б і хотіла покохати, хто дійсно заслуговує на це кохання, та попри все відчуваєш до нього лише дружні почуття. Хоча, хто знає, можливо, якби її серцем не заволодів Ашот, вона б і відповіла взаємністю Сергію, однак цей хлопець з’явився в її житті  надто пізно… А Ашот… Ашота більше немає, та її серце, не дивлячись на той великий біль, що крає його на шматки, не може зрадити коханого. І сьогодні важко повірити в те, що може настати день, коли Наталя буде здатна знову комусь сказати «люблю». А, можливо, цей «хтось» і буде – Сергій?
- Сергій, та чого ж ти нічого не їси? – перервав хід Наталчиних думок дівочий голос.
- Та, ну що ти, голубонько, - відповів на те хлопець і торкнувся своїм бокалом склянки турботливої дівчини. Це була однокурсниця Наталки, Світлана: дівчина доволі непогана як на вроду, так і на характер, хоча Наталці якось мало доводилося спілкуватися з нею.
- Не піклуйся про мене, - тим часом продовжував відповідати на Свєтину турботу хлопець, - ніч ще така довга, я все встигну.
- Ти впевнений? – посміхаючись, промовила Свєта, - хіба можна встигнути за кагортою голодних студентів? Ти дивись, уже половину розмели, а ти сидиш та в Наталку оченятами стріляєш! Давай хутчіш, бо геть нічого тобі не дістанеться!
- Та то – нічого, - промовив Сергій, - я не голодний. Хоча, - трішки подумав і сказав,  - ні, мабуть таки – голодний! – і почав накладати в свою тарілку якийсь салат.
- Тобі покласти? – спитав він у Наталі.
- Так, дякую, - якось машинально відповіла вона а сама тільки зараз подумала про те, що, можливо, Сергій подобається Світлані. А, можливо, й не тільки їй? Та чому б і ні? Хіба такий красень може не подобатись? Ну, що ж, якщо він зустріне свою долю, то Наталка буде за нього рада! Нехай хоч в нього все буде добре. Вона навіть забула про свої думки, що ще п’ять хвилин тому роїлися в її голові: про те, що Сергій колись може полюбитися їй самій.
- Над чим задумалася? - спитав той, про кого вона зараз думала.
- Не над чим, а про кого, - відверто відповіла дівчина, - про тебе.
- Що?! – підвів брови хлопець: його здивуванню не було меж.
- Та не лякайся ти, - сказала Наталка, - просто сьогодні новорічна ніч, яка, як відомо, славетна своїми чудесами. І в новорічну ніч можуть збуватися бажання. От я і думаю, скільки дівчат сьогодні бажають бути з тобою?
- З якого дива ти про таке думаєш? – не зрозумів хлопець.
- Вибач, дійсно, чого б це мені про таке думати? Хоча, знаєш, я бажаю тобі щастя! І яким чином ти його отримаєш – мене не хвилює!
- Ти зараз відверто говориш? Хоча, що я питаю, я ж знаю, що ти не здатна на брехню та інтриги… - помовчавши, він продовжив, - та якщо ти вже торкнулася цієї теми, то я хотів би внести деяку ясність. Мені байдуже, принаймні зараз, скільки дівчат хочуть бути зі мною, тому що я хочу бути тільки з однією! І я думаю, що ти здогадуєшся, про кого я зараз говорю.
Наталка опустила голову та зашарілася.
- Можливо, але…
- Вибач, - хлопець приклав кінчики пальців до губ дівчини, - не треба нічого говорити! Я знаю, що ти ще не готова відмовитись від пам’яті того, кого втратила. Та час іде, біль затихне, а серце, втомившись від страждань, знову захоче любові та ніжності. І, можливо, тоді настане і мій зоряний час? І це – моє бажання в новорічну ніч!
- Сергію… - тихо вимовила Наталка, ховаючи очі, в яких дрижали сльози, - я не знаю, скільки тобі доведеться чекати, я навіть не маю права давати тобі якусь надію, тому що й сама не знаю, що буде далі з моїми почуттями…
- Не турбуйся про те, - відповів він, - я ж знаю, що серцю не накажеш. І Знаєш що? Якщо твоє серце покохає когось іншого, віддайся цьому почуттю! І я за тебе порадію! Я не хочу, щоб ти була зі мною із вдячності чи із жалю! Ти вільна у своєму виборі! І хто знає, - засміявся він, хоч очі його не випромінювали веселощів, - можливо, я й сам не дочекаюсь тебе? Може, мені набридне чекати, та я захоплюся кимсь іншим? От, будеш тоді собі лікті кусати, що знехтувала таким «скарбом»!
- Все шуткуєш, скарб?, – легенько вщипнула його Наталка, та погляд її був теплим і лагідним, хоч Сергій собі зауважив, що так на нього могла б дивитися й сестра.
- Сергію, можна тебе запросити? – перервала їхню бесіду Світлана. Хлопець, ніби одразу й не зрозумів, що від нього хочуть, збентежено подивився на Наталку, потім, ніби схаменувшись, підхопився з місця.
- Звичайно! – потім, звернувшись до Наталки, сказав, - та наступний танець ми танцюємо з тобою!
       Наталка усміхнулась, а Світлана кинула на неї погляд, який видавав її ревнощі. «Так, - подумала Наталка, - Сергій Світлані дійсно небайдужий».