Так судилося ч. 46 украинский язык

                46

        Промайнула новорічна ніч, весела й пречудова. Наталка танцювала з Сергієм, також її запрошували й інші хлопці, та лише з ним вона почувалася більш вільно та спокійно. Сергій також мав популярність серед інших дівчат і Наталка розуміла – чому: він доволі гарний парубок, не кажучи вже про всі його чесноти: добрий і порядний, веселий, вірний друг та гарний співрозмовник. Та що там казати, не хлопець – а знахідка! І ось вранці,  коли вже всі почали розходитись по домівках, ця «знахідка» попросила у Наталки дозволу дзвонити їй, поки вона буде знаходиться в батьківському домі. Дівчина написала на клаптику паперу свій номер телефону, адже до цього вона не ділилася ним з хлопцем, і аркуш віддала Сергію. Хлопець же із притаманним йому комізмом прикладав цей папірець до губ, потім – до щоки і, помилувавшись ним, нарешті приклав його до свого серця.
- Я телефонуватиму, - серйозно сказав він.
- Гаразд, - відповіла Наталка, - ну, бувай, - попрощалася вона.
- Таак... до зустрічі під час сесії? - Сергію не хотілося йти від дівчини, він зітхнув і взяв її руку в свої долоні.
- Ну йди вже, - засміялась Наталка.
- Так, вже йду. Бувай? – заглядав у її сині очі.
- Сергій, іди!
- Гаразд, іду, - відповів він і поцілував їй руку на прощання. - Я зателефоную!
- Я це вже чула, – забрала дівчина свою руку, - йди! – розвернула хлопця обличчям до виходу та легенько підштовхнула.
- От, дожився, - шуткував по дорозі до дверей Сергій, - нікому не потрібний, вже з кімнати виштовхують, дякувати Богу, хоч стусанів не надавали!
- А якщо ти по-іншому не розумієш?, - сміючись, проводжала його Наталка.
- Ну, все, бувай, - розвернувся хлопець біля самих дверей та чмокнув Наталку в щічку.
- А це іще що за партизанство?
- А що, хіба я не можу свою подругу в щічку поцілувати? Тим більш, що - Новий же рік!
- В щічку – можеш, на честь свята. Тільки  ж чому так нишком-тишком, зненацька, ніби крадій?
- Так інакше б ти хіба дозволила?
- Ну, так сам же сказав – Новий рік! Це – пора чудес!
- Так? То можна відверто поцілувати?
- Ну, знаєш, - сміялася дівчина, - твій ліміт вже вичерпано!
- Назавжди?! – трагічно взявся за серце.
- Ну, принаймні, на ці свята!
- Е-ех, доля моя, горезвісна, - театрально приклав руку до чола та пішов геть зі словами: «не треба, не проводжай мене!»
- Йди вже, артист, - посміхалася йому вслід Наталка.