Так судилося ч. 48 украинский язык

                48

В кімнаті гуртожитку було гамірно. Дівчата, вириваючи одна в одної з рук, роздивлялися кофтинку, що придбала собі їхня сусідка. А Наталка лежала на своєму ліжку з підручником у руках, та за увесь цей час не прочитала з нього жодного слова… зовсім не навчанням   зараз були зайняті її думки. Вона ще раз «прокручувала» в пам’яті учорашній день: згадувала, як вони з Сергієм йшли по мокрим холодним вулицям, потім, знайшовши притулок в кафе, наввипередки поглинали куплені хлопцем десяток тістечок… далі – як парубок проводжає її до гуртожитку, розповідаючи усілякі кумедні вигадки…  і якось тепло стало на душі від усіх цих спогадів. І Наталка замислилась над тим, чи змогла б вона згодом покохати цього хлопця?, можливо, це тепло, що вона зараз відчуває, і є початок нових почуттів? Та їй би не хотілося так швидко забувати про Ашота! Їй мало б бути соромно, що вона вже думає про іншого в той час, як ще не минуло й року після трагічної загибелі її коханого! Хоча, чого соромитись? Адже Ашота вона ніколи не забуде, а Сергій… зараз вона відчуває до нього лише дружні, майже сестринські почуття, а що буде далі?.. хто може про це знати? Лише Господь… І якщо Він подарує Наталці ще одне кохання, вона буде Йому вдячна за це! Хіба  ж хоч одна людина змогла б відмовитись від почуттів, що можуть зародитися в серці, від шквалу емоцій, від натхнення, що приходить разом  з коханням? Мабуть, жодна…
- Ну, а ти чого мовчиш, Наталю? Тобі що – не подобається? – увірвалося в хід Наталчиних  думок якесь питання.
- Що? – стрепенулась вона, почувши своє ім’я.
- От вже зачиталася, від підручника не відірвеш! Як тобі, питаю, моя нова річ? – приклала до себе кофтинку Оленка.
- Гарненька, - відповіла Наталка, яка ще повністю не повернулась в реалії.
- А мені - як? Пасує?
- Так, тобі до лиця…
- Та ну тебе, - махнула рукою Олена, - кожне слово кліщами з тебе витягати, чи що? Ну, дівчата, - повернулась до сусідок по кімнаті, - попереджаю: одразу не просіть мене дати вам цю кофтинку поносити! Поки сама досхочу не наношуся, нікому не дам! – і повернулася до дзеркала, що висіло на дверцятах шафи.
- Так, краса – це сила!